Серед темної ночi

- А що, брате, холодно? - озвався Денис.- У вас там по городах тепер iще сплять. Та дарма! Як цiпком попоммохаєш, то так угрiєшся, що й потом тебе вмиє.

Роман нiчого не вiдказав, узяв цiп i став ближче до Зiнька. Ударило чотири цiпи: три смiло й важко, один яоксь не до ладу. Роман зосiм одвик од цiєї роботи. Вiн не потрапляв у лад, замiсто щоб уцiлити бичем, бив у снiп кiнцем цiплина, а бич завертався вгору i заскакував назад. Вiн розсердився й гупнув з усiєї сили. Бич одiрвався, вiдскочдв i вдарив Романа по руцi дуже боляче. Роман кинув цiпилно й лайнувся.

- Еге, синку,озвався батько,- та я бачу, що тобi треба довго привчатися, щоб iзнову добрим молотником стати.

- На чорта я буду привчаться? - визвiрився сердитий Роман.- Разлi ви думаєте, що я буду гупать тут iз вами по остюках цепом?

- А хiба ж ти думаєш, що хлiб сам буде робитися, сам i в рот кластиметься?

- I без етого дурацкого дєла сит буду!

- Ану як?

- Разлi я сiбє служби не знайду? Вот пойду в iкономiю i прикажчиком поступлю.

- А що ж, добра штука,- вiдказав спокiйно батько.- Аби прийняли.

- Iщо би! Їм образованих людей нужно.

- Та… казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан,_ клятий, не бере! - засмiявся Денис.

- Ет, ви з вашими мужицькими вигадкдми! - роз-сердився Роман, кинув цiп i пiшов з току.

Батько з синами ззирнулися, але нiхто нiчого не сказав, i цiпи знову загупали по повноколосих сопах, далеко озиваючись у свiжому живощому повiтрi веселого, сонцем осяяного ранку.

Сердитий Роман, не заходячи в хату, подався просто на село й опинився у врядника. Там вiн подтрапив на чай, напився його добре, потiм ще посидiли та побалакали. Романовi хотiлося, щоб його заставлено й обiдати, дак господарi або не догадались, або не схотiли того. Довелося йти обiдати до дому. Прийшов, як уже всi пообiдали, i обiдав сам. Мати, щоб йому догодити, зарiзала й зварила курку. Виголодавшись, Роман не зоставив з не ї нiчого. Поп ївши, зараз подавсь iciiaу з дому.

Почув, що сьогоднi тiлькi прийшов до Гриценкiв їх солдат, дак i повiявся туди. Вiн з ним не в одному полку був, та те дарма: солдат, то вже одинаково, що й товариш.

Гриценки були вбогi люди i не закликали бесiди так, як Сивашi, але i в їх були гостi: двоє-троє родичiв. Бiлявий поганенький солдатик сидiв за столом радий такий, що аж сяє, i розпитував про хазяйство, про родичiв, про товаришiв, бажаючи знати все, що сталося на селi, вiдколи його не було дома. Романа посадили за стiл, шанували…

Вернувся Роман додому аж увечерi i лiг зараз спати. Другого дня пiшов зранку, поблукав по гаях до обiд i прийшов додому так, щоб iзнов обiдати самому. Вже кiнчав обiдати,ввiйшов батько з току:

- А де, Романе, був? Чи не в їкономiї?

- Де був, там був! Поспiємо ще з їкономiєю… Современно все зробиться.- Та й вийшов з хати.

- А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком? - запитався Пилип у жiнки, як Роман вийшов.

- А що ж там робити? - вiдказала Параска питанням, мов не розумiючи, бо це справа її мазунчика була.

- Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?

- Оце ще що вигадай! Дитина тiльки приїхала, натомилася,- i вiдпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи вiзьметься.

- Нi, каже, що не хоче братися, а буде в їкономiю прикажчиком поступати.

- А може ж, i поступить! Вiн же в нас образований.

- Треба там таких!

- Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тiльки сварка зчиниться.

- Добре, я перечасую, помовчу трохи,- побачимо, якi з його люди будуть.

I батько справдi замовк i не казав Романовi нiчого.

III

Три днi минуло тихо; на четвертий Роман попрохав у батька карбованця.

- Нащо? - спитав батько.

- А што ж я без копейки жить буду? Покуда дайшов - витратился. I папирос нє за што купить!

- Ге, хлопче! _Як ми будемо на панськi цигарки грошi переводити, то скоро в нас i хазяйства не стане,- вiдказав батько.-Нема в мене грошей.

Роман грюкнув дверима та й подався на село. Вiн гнiвався на батька й на братiв страшенно, лаяв їх мужвою нетямущою, що не розумiють, як повиннi поводиться з образованим чоловiком. Але вiн те знав добре, що як батько затнеться, то вже з ним нiчого не зробиш. Грошей вiн не дасть.

Треба справдi пiти в їкономiю: а може, пощастить. їкономiя була велика, i людей там служило багато. Роман зараз же пiшов у контору до вправителя.

- А що скажеш? - спитався той. i Роман почав виясняти, що служив на службi i хотiв би мати якусь пристойнiшу, нiж проста хлiборобська, роботу.

- Яку ж то роботу? - попитав управитель.

- Хотiв би прикажчиком.

- Еге, не треба нам прикажчикiв, бо всi є. Та й хiба ж ти знаєш хазяйство? Був у салдатах, служив десь швейцаром, а до хазяйства пнешся! - I вправи-тель повернувсь було до свого дiла, але зараз же знов озвався: - Хiба що… От у контору менi треба одного чоловiка… Тiльки щоб добре письменного. Письменний?

- Так тошно.

- Сiдай пиши.