Серце Всесвіту

Грибоподібна істота повільно опустилась на астероїд, бо тяжіння тут було мізерне. Я знову підхопив її, заглянув за прозору сферу.

Очі, просто живі очі… Вони заглядають мені в душу пронизливим владним поглядом. Але ж яка химерна, незвична форма цих істот! Голова, а внизу якийсь своєрідний зонт. По боках дві кінцівки…

Я обережно поклав мертвого космонавта на камінь. Задумався Така несподіванка! Це ж подія світового значення. Я не маю права залишити знахідку напризволяще і знищувати її разом з астероїдом. Треба повідомити на Землю…

Я повернувся до корабля. Викликав Любавіна. Він тривожно запитав мене:

— В чому справа, Михайле? Ти ще й досі не закінчив?

— Все готово! Я хотів стартувати. Але на другому боці астероїда я знайшов апарат.

— Який апарат? — здивовано запитав академік.

Я розповів йому про все, що бачив. Любавін кілька хвилин мовчав, і я чув у динаміку, як він важко дихав. Потім непевно запитав:

— А ти, випадково… Михайле, не того?.. Може, галюцинація?..

— Учителю! — заволав я. — Клянуся вам…

— Не треба! Підожди! Я не можу отямитися. Ти не маєш права залишити ні істот, ні апарат…

— Істот я межу взяти в ракету, — заперечив я. — Але апарат… Він ширший за мою ракету…

— Слухай мене уважно, — вже владним тоном озвався Любавін. — Не марнуй часу. Істот помісти в контейнерах для водневих зарядів. Там низька температура і добра амортизація. А чужий корабель прив’яжи до ракети. У тебе є троси?..

— Є! — відповів я. — Але я не розумію…

— Що ж тут розуміти! — сердито сказав академік. — Тяжіння на астероїді нікчемне. Троси витримають. Прискорення доведеться зменшити. Зроби розрахунки. Перейдеш на орбіту штучного супутника Землі, одчепиш чужий апарат. Зрозумів?

— Зрозумів, — радісно відповів я.

— От і гаразд. Потім пошлемо за ним спеціальну ракету… Поспішай. Та не забувай, що тобі треба знищити астероїд!..

Закінчивши розмову з академіком, я приступив до діла. Обох космонавтів переніс до ракети. Помістив їх в нішах з низькою температурою. Ввімкнувши двигуни на мінімальну потужність, я перевів ракету на другий бік астероїда, де стояв чужий апарат.

Кілька годин я морочився з тросами, прив’язуючи апарат до корабля. Нарешті, це мені вдалося зробити досить надійно. Вже прямуючи до ракети, я помітив на скелі, де раніше лежали тіла космонавтів, невеликий сріблястий предмет. Я захопив його з собою. Не маючи часу розглянути знахідку, я заховав її в ящик…

Швидко провівши розрахунки зворотного курсу ракети, я ввімкнув двигуни. Астероїд почав віддалятися. Незабаром він перетворився в блискучу цятку. Спереду, по курсу, сяяв блакитний диск. То була Земля.

Через систему перископів я поглянув на прив’язаний апарат. Він тримався добре. Прилади показали, що віддаль до астероїда сягає десяти тисяч кілометрів. Можна давати сигнал.

Я перевірив справність передавача. Ввімкнув локатори, які фіксували вже невидимий астероїд. Натиснув кнопку сигналу.

Темрява Космосу роздерлася далеким сліпучим спалахом. Я бачив сяючу хмару газів, яка розтікалася в безмежжі, затуманюючи сусідні зірки. Незабаром вона повністю зникла. Тепер ніщо не нагадувало про катастрофу, викликану руками людини…

Серце моє торжествувало, співало. Яке щастя судилося мені! Моїми руками наша наука одвела страшне лихо од мільйонів людей. І я перший з людей Землі побачив, знайшов космічних чужинців. Хай вони мертві, але, може, ця знахідка послужить поштовхом для розшуків їхньої цивілізації…

Ракета виходила на орбіту Землі. Туманна куля рідної планети заповнила простір, манила своїм теплом, неповторним сяйвом, ніби серце коханої матері.

Я ввімкнув зв’язок. Повідомив Любавіну про успіх.

Я кілька хвилин слухав радіопередачі різних станцій. Земля клекотіла. Вона вся була охоплена єдиним поривом. Моє ім’я, ім’я моєї країни повторювалося безліч разів на всіх мовах світу.

На висоті двох тисяч метрів я одчепив чужий апарат. Тепер він буде кружляти навколо Землі, доки його не заберуть наші вчені. Хай ще трохи побуде в Космосі таємниця невідомої цивілізації. Незабаром вона стане здобутком людей Землі…

Ракета віддалилася від чужого апарата, ввійшла в верхні шари атмосфери. Включилися гальмівні двигуни. Десь далеко внизу заблищали води океану. Прозвучали сигнали станцій наведення. Апарат, оточений вихором розжареного повітря, опускався до космодрому…

А через кілька днів рясний зоряний дощ падав з неба на Прибалтику. Міріади дрібненьких метеорів спалахували в атмосфері і, не долітаючи до землі, згоряли. То зустрілися з планетою залишки астероїда, який недавно був грізною небезпекою для мільйонів людей, а тепер перетворився в принадне, захоплююче видовище…

ТАЄМНИЦЯ

Тіла чужинців, оточені своєрідними скафандрами, були передані в Інститут Астробіології, їх помістили в спеціальних приміщеннях з температурою майже світового простору. Директор Інституту академік Гордієнко висловив думку, що істоти ще зберігають життєдайну потенцію, і, може, пощастить повернути їм життя.

З нього кепкували, але старий вчений вперто твердив своє: