Серце Всесвіту

Рі-о рвонувся вперед, прямо на стіну. Аф розступалася, ніби в’язка, тягуча рідина. Кілька хвилин — і вчений вже був назовні, в обіймах друзів. Ось тривожне обличчя Ро-а, дружні посмішки Тайя, змучене лице коханої Мі-а.

— Скоріше вниз, друзі мої. До пульта.

Рі-о помчав коридором в підземелля. Але дорогу перегородила невидима стіна. Вчений простягнув руку вперед, спробував. Твердість перепони перевищувала твердість Аф.

— Проклятий зрадник! Він поставив просторовий заслон. До Керівного Центру не добратися. Треба поспішати в сховище Іг-ри. Там є лі-а, які можуть проникнути до пульта через грунт…

— Учителю! — схвильовано сказала Мі-а. — Нур тепер там, в сховищі Іг-ри!.. Він змусив мене сказати… Я не мала сили противитися!..

— Скоріше туди!..

Вони покинули підземелля, вибралися нагору, їх зустріли смерчі, хмари густої куряви, гуркіт могутніх хвиль, що переможно вдаряли в прибережні скелі. Тримаючись за руки, група Тайя на чолі з Ро-а рушила вперед. Раптом понад островом пролунав страшний вибух. Густий морок прорізав спалах. Старий вождь тривожно глянув на Рі-о.

— Вибухнуло в ущелині Ус. Там, де сховище Іг-ри!..

— Це Нур знищив машини Сі, — суворо сказав Рі-о. — Він передбачив усе, негідник…

Учений зупинився. Він якось одразу поник, постарів. Мі-а стисла його руку, зашепотіла:

— Учителю, коханий! Ти думай! Шукай вихід. Що ще можна зробити? Чуєш, Учителю?..

— Чую, Мі-а… Це катастрофа. Вони зуміли обдурити мене. Я повинен був знати Нура, не довіряти йому. О, які хитрі і підлі вороги. Вони передбачили все. Планета розкрутиться до критичної швидкості, почне втрачати атмосферу, а потім зруйнується. Тайя, які залишаться жити, будуть проклинати мене і все, що було зв’язане з проектом Сі. І Тайя-Боги житимуть тисячі спіралей під захистом страху, який породив наш промах!.. О, яка підступність!..

— Але ж і вони загинуть, якщо Та-іна зруйнується? — вигукнула Мі-а. — Чого ж вони досягнуть?

— Вони не загинуть! Вони готують на Тва-дьї поселення, щоб перелетіти туди…

Раптом Рі-о замовк. На його обличчі з’явився вираз надії. Він поглянув на Ро-а, на його доньку. Тихо сказав:

— На Тва-дьї роботи очолює сей Сіт. Я знаю його. Це чесний Тайя. Якщо він знатиме про злочин Вищих Сфер — то допоможе нам.

— Чим? — з сумнівом запитав Ро-а.

— Треба повідомити нижчих Тайя центрального материка. Вони не стануть ждати в таких умовах. Тайя-Боги прирекли всіх на смерть. Значить, треба знищити їх!..

— Учитель Рі-о, — крикнув один з Тайя, дивлячись в туманну далину. — Повертається дра Нура…

— Він хоче забрати мене, — сказала Мі-а. — Я боюся, Учителю…

— Треба сховатися. Хай він летить на материк. А нам треба зібрати якнайбільше Тайя. Коли Тва-дьі буде проходити над Ма-ото, ми спробуємо зв’язатися з Сітом…

— А якщо не вдасться?

— У нас нема іншого шляху. Це — єдиний шанс…

ТА-ІНА ГИНЕ В МОРОЦІ

ТРАГЕДІЯ СВІТУ

Історик Зі-ур забував про їжу, про сон. Він змарнів, схуд, але багато ур підряд описував грандіозні події останніх днів Та-іни. Електронний помічник байдуже друкував на срібній стрічці чорні знаки і шифрував у неосяжній своїй пам’яті розповідь про страшну катастрофу…

«…Неймовірної сили вихори валили багатоспіральні ма-ура, руйнували скелі, знищували поселення. Хвилі на сотні бао у височінь заливали суходіл, змітали на своєму шляху Тайя, споруди, тварин і затоплювали підземні ба-мо.

Всепланетні іл мовчали. Ніхто не знав, що трапилося. Ждали виступу Рі-о. Але він не обзивався. Благали відповіді Вищих Сфер. Але Умт не хотів говорити.

А Та-іна крутилася навколо осі в десятки разів скоріше, ніж до експерименту Рі-о. Повітряна оболонка планети почала розвіюватися в просторі, гази довгим хвостом тягнулися за Та-іною. На горах і високих місцях повітря стало рідшим, Тайя вже не могли перебувати там.

Океан поглинув багато ба~мо для синтезу їжі, гірка вода залила безліч складів. Вже не всі нижчі Тайя могли одержати щоденну їжу. Почався голод. Тисячі Тайя вмирали, проклинаючи Рі~о і Вищі Сфери.

Що ж буде далі? Я — історик Зі-ур — спокійно і впевнено дивлюся на майбутнє планети. Та-іна загине. Вона загине від руки Вищих Сфер, які не бажали великих реформ Сі і Рі-о».

Зі-ур на мить зупинився, замовк. Він почував, що позаду хтось стоїть. Історик озирнувся. В отворі з’явився юний Тайя — онук Зі-ура.

— Що тобі, Ва-боа? — лагідно запитав Зі-ур, з трудом звільняючись від плину думок. — Чому ти з’явився до мене? Як тебе одпустили батько і мати?

Ва-боа мовчав. Його худеньке личко посіріло від страху. Він, похитуючись, підплив до діда, показав рукою в бік отвору. Почувся високий, дзвінкий голос:

— Ти бачиш… що робиться там? Ти знаєш про все?..

— Я працюю, Ва-боа,— звільна відповів Зі-ур.— Я диктую помічнику відомості про останні дні Та-іни. Отже, я мушу знати все…

Дитячі очі Ва-боа спалахнули недобрим вогнем. Він вчепився тонкими рученятами в рукав л-ла Зі-ура, істерично закричав:

— Так чому ж ти не знаєш, що мати і батько загинули? Наше житло зруйнував смерч. Я тепер один! Один в цілому світі!..