Шепіт мертвих. Третє розслідування

 

 

 

 

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2024

ISBN 978-617-15-0582-7 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:Beckett S. Whispers of the Dead : A Novel / Simon Beckett. — London : Bantam Books, 2009. — 372 p.

Переклад з англійської Євгенії Канчури

Бекетт C.

Б42 Шепіт мертвих. Третє розслідування : роман / Саймон Бекетт ; пер. з англ. Є. Канчури. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2024. — 368 с.

ISBN 978-617-15-0498-1 (дод. наклад)

ISBN 978-0-5930-5526-7 (англ.)

Девід Гантер повертається до Антропологічного дослідницького центру в США, де він колись навчався, відомого як «Трупна ферма». Він сподівається, що ця подорож допоможе йому відточити навички судового антрополога та повернути впевненість у собі. Тому погоджується на пропозицію колишнього наставника долучитися до розслідування вбивства. Урешті-решт, Девід буде лише в ролі консультанта — які можуть виникнути проблеми?

Але навіть Гантер не готовий до такої жорстокості. Зв’язане й піддане тортурам тіло розклалось до невпізнання. Знайдені на місці злочину відбитки пальців вказують на вбивцю, але Девід підозрює, що все не так, як здається на перший погляд.

А потім знаходять друге тіло, і Гантер розуміє, що серійний убивця володіє вміннями, які йому до болю знайомі, — вміннями криміналіста…

УДК 821.111

© Hunter Publications Ltd, 2009

© Depositphotos.com / in8fi­nity, обкладинка, 2024

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2024

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2024

Передмова перекладача

У цьому романі Бекетта пригоди доктора Гантера супро­воджує джаз: його друг та вчитель Том Ліберман — справжній фанат цієї музики.

Тож пропоную читачам зануритися в атмосферу роману разом з американським джазом 1950—1960-х років. Перед вами плейліст Тома Лібермана — так як його подано в романі. Усі ці треки й виконавці є на ютубі.

Читаймо та слухаймо.

1. Джиммі Сміт (Jimmy’ Smith, нар. 1925) — органіст, джазовий виконавець, що створив школу гри на ­оргáні «Геммонд».

2. Чет Бейкер («Chet» Henry Вaker, 1929—1988) — джазовий трубач.

3. Бадді Річ (Buddy Rich, 1917—1987) — джазовий барабанщик, музикант, композитор (направду, Том слухає не його, але Девід згадує — тож нехай буде).

4. Луї Беллсон (Louie Bellson, 1924—2009) — джазовий барабанщик, музикант, композитор.

5. Діна Вашингтон (Dinah Washington, 1924—1963) — джазова співачка і піаністка.

6. Діззі Ґіллеспі («Dizzy» Gillespie, 1917—1993) — джазовий трубач, композитор, співак.

7. «My Funny Valentine» Чета Бейкера.

8. «Take Five» Дейва Брубека (Dave Brubeck, 1920—2012) — джазовий піаніст, композитор, керівник ансамблів.

Моїм батькам, Шилі та Френкові Бекеттам.

Розділ 1

Шкіра.

Найбільший орган людини. І нехтують нею найбільше. Майже восьма частина всієї маси тіла. У середньому її поверхня в дорослої людини становить близько двох квадратних метрів. Структура шкіри — витвір мистецтва, в якому поєдналися капіляри, залози, нерви, — вона і захищає, і впорядковує. Це наш сенсорний зв’язок із зовнішнім світом. І той бар’єр, де завершується наша індивідуальність. Наше Я.

Дещо від цієї індивідуальності залишається навіть після смерті.

Коли тіло вмирає, ферменти, такі стримані за життя, пускаються берега. Вони роз’їдають стінки клітин, вміст витікає назовні. Рідина збирається під покривами, накопичується під шарами шкіри, розм’якшує їх. Шкіра й тіло, які до того були неподільним цілим, відокремлюються одне від одного. Надимаються пухирі. Цілі смуги відлущуються, сповзають з тіла, мов непотрібне пальто спекотного дня.

Але навіть мертва й облізла шкіра залишає в собі сліди колишнього Я. Навіть зараз вона має що розповісти та має що приховати.

Якщо знаєш, куди дивитися.

Ерл Бейтмен лежав горілиць обличчям до сонця. Над головою, у синьому небі Теннессі, кружляли птахи. Жодної хмаринки, тільки слід літака повільно розчинявся в блакиті. Ерл завжди тішився сонцем. Любив, як воно поколює розпечену шкіру, коли цілий день просидів з вудкою біля річки. Подобалося йому, як усе навколо змінюється від яскравого доторку гарячого проміння. Сонця в Теннессі було вдосталь, та сам Ерл був із Чикаго, і тамтешні холодні зими виморозили його кістки на все життя.