Георгій від напруження закусив губу. Правильно! Все йде гаразд. Контейнер невагомий, антиречовина буде триматися посередині, в потужному полі, не взаємодіючи зі стінками! Добре! Чудесно!
Ось контейнери уже закриті, товариші легко підіймають їх і несуть до корабля. Перемога!
— Перемога!!! — кричить Георгій, і його голос запалює радістю серця друзів у центральній каюті.
Та що це?
Вигук завмер па вустах командира. Боляче стислося серце.
— Георгію! Люди!.. — скрикнув Джон-Ей. Справді, з хащів дерев бігли юрби людей чи людиноподібних істот. Вони були високого зросту, тіла їх покривало золотисте волосся, на стегнах були маленькі пов’язки з невідомого матеріалу. Істоти вимахували руками, очевидно, щось вигукуючи. Вони оточили трьох космонавтів широким колом і впали ниць, кланяючись і простягаючи руки.
— Вони вважають їх за богів! — вигукнув Джон-Ей. — Товариші в безпеці!..
— Прокляття! — крикнув Георгій. — Ти забуваєш, що зараз у них кінчиться енергія захисту! Вони згорять, і ми не одержимо антиречовини!!!
А ззовні корабля невблаганно розігрувалася страшна трагедія. Три космонавти намагалися пробратись через юрбу істот до космольота, а ті чіплялися за руки й ноги «богів», очевидно, благаючи у них милості.
Георгій ламав собі пальці. Де вихід? Знищити цих істот? Але ж вони люди, хоч і низької організації… Люди? А може, ні? Адже їх тіла складаються з ворожої матерії, вони живуть в антисвіті! Ніколи, ніколи не вдасться говорити з ними, єднатися з ними!.. Це зовсім чужий світ, чужі істоти! І все-таки рука Георгія не підніметься, щоб убивати цих істот. Що ж робити?
А стрілка годинника дійшла до фатальної риски. Три космонавти проривалися через густу юрбу істот і не могли пройти.
Ось, зрозумівши, що їх чекає смерть, махнув рукою Ден.
— Все! — простогнав Георгій. — Кінець!..
В ту ж мить блакитні яскраві промені осліпили членів екіпажу «Думки». Гігантські стовпи вогню знялися на тому місці, де стояли сміливці. Неймовірної потужності вибухи змели з берега все — каміння, людиноподібних істот, хащі дерев на кілька кілометрів, «Думка» була зірвана з місця, на вихорі розпеченого повітря вона піднялася вгору і почала падати в океан.
Георгій судорожно включив двигуни. Космольот загримів, переборюючи тяжіння планети, майнув над водою і, пробивши хмари, вийшов у простір. Страшний світ залишився внизу, диск планети поволі зменшувався па екрані. Георгій передав управління автоматам і втомлено схилився на пульт. Плечі його затремтіли від ридання.
— Не треба, Георгію! — прошепотів Джон-Ей, який сам ледве стримував сльози. — Товариші чекають твого слова.
Георгій опанував себе, витер вологі очі і включив зв’язок з центральною каютою.
— Дорогі друзі, — тихо сказав він. — Наш політ на антипланету закінчився трагедією. Джар, Симон і Ден загинули. Ми не маємо антиречовини для польоту далі. Ми не маємо і захисної одежі, щоб повторити спробу. Єдиний вихід — повертатися на Землю!!!
Товариші не відповідали. Настала гнітюча тиша. Важко бігали під шкірою жовна Джон-Ея. Очевидно, всі були категорично проти повернення.
— Що ж робити? — ще раз озвався Георгій. — У нас нема виходу!..
— Вихід є, — почулися слова.
— Йосиф? — здивовано запитав Георгій. — Що ти вважаєш можливим зробити?..
Широке обличчя Йосифа — останнього з енергетиків — з’явилося на екрані. Він твердо поглянув на командира, рішуче відкинув назад біляве пасмо волосся.
— У нас є великий контейнер для зберігання антиречовини? — запитав він.
— Є! — відповів Георгій. — А далі що?.. Я не розумію!
— Я пропоную прикріпити контейнер ззовні, ввести корабель у пояс астероїдів, якщо він тут є, і…
— Розумію! — вигукнув Георгій. — І піймати в контейнер підходящий метеорит!..
— Правильно! Саме так я подумав!..
Георгій запитливо подивився на Джон-Ея, Очі штурмана світилися рішучістю. Він схвально хитнув головою.
— Спасибі, Йосифе! — радісно сказав Георгій. — Це щаслива думка! Успіх буде залежати тільки від нашого вміння… Слухайте мою команду. Всі по місцях! Йосиф і Джон-Ей приготують контейнер. Ораміл і Тавринділ! До телескопів! Шукайте метеорні потоки. Антоній і Вільгельм!. Готуйтесь до зв’язку з Землею. Якщо операція пройде вдало, ми про все повідомимо па рідну планету!.. А тепер зійдемося разом і попрощаємось з товаришами…
Згодом дев’ять астронавтів стояли в центральній каюті навколо стола, на якому були встановлені три об’ємні фотографії загиблих товаришів. Дивлячись на дорогі лиця, мандрівники співали, похитуючись у такт суворим словам «Гімну загиблим космонавтам».
Назустріч коханому