Сигнали з Всесвіту

— Ви навіть не уявляєте, як мені було важко… Я так прагнула полетіти на Проксіму… і не хотіла втратити вас, признаюсь. Побоювалась, що надто багато пожертвувала нашій дружбі і що коли-небудь, — можливо, колись у майбутньому, — ця жертва стане між нами… Яка я щаслива, що все вийшло по-іншому!

Я був також щасливий, але й збентежений:

— Отже, ви летите також? Вона засміялась:

— Звісно ж, дурнику! Може, ви б хотіли летіти один, — ви, невиправний егоїст?! Запитуєте, наче не радієте з нього так само, як я!

— Радію… Як не радіти? — сказав я не дуже впевнено. — Але… я боюсь за вас…

До неї одразу ж повернувся веселий настрій:

— Що з нами двома може трапитись?! — засміялась вона. — Що може статись з людьми, які вирушають під керівництвом Навратіла завойовувати Всесвіт?!

Я був обеззброєний. Я здавався собі перед Аленою дурненьким хлопчиськом.

«Можливо, все скінчиться гаразд! — втішав я себе думкою. — За вісім років багато чого зміниться. Можливо, і Олафа вдасться переконати».

26 квітня. Вже майже місяць, як я не брав щоденника до рук.

Признаюсь, навіть не згадував про нього. І не дивно, бо маю тепер ліпшого сповідника. Шкода, ой як шкода, що найпалючішу таємницю не можу розказати Алені! Це мені таки й нагадало про мій вірний щоденник.

День великого старту наближається швидко. Першого травня ми полетимо з Аленою та всім екіпажем на Місяць, щоб допомогти закінчити монтаж. Про нас пишуть зараз усі газети світу. І в телевізійних передачах наша експедиція в програмі щодня. Хотенков нам, мабуть, заздрить. Академія не схвалила його участі в експедиції. Він мусить лишитись на Землі, щоб в разі якогось нещастя керувати рятувальними роботами…

Зараз мені телефонувала Алена, що Навратіл призначив старт на четвер, п'ятнадцятого травня. Цього дня Місяць, Земля та інші планети будуть в найвигіднішому розташуванні щодо сил гравітації.

14 травня. Корабель уже кілька днів як закінчено і перевірено. Учора в присутності членів президії Академії його було охрещено. Він одержав ім'я, яке вже давно запропонував Навратіл: «Промінь». Адже він теж мчатиме, як промінь, крізь безмежні простори Всесвіту!

Олаф зі мною про свій план вже не говорить.

15 травня. За дві години стартуємо!

Частина друга Завойовники Всесвіту

Розділ XXIII «Вітайте мешканців планети Ікс!»

В куполі головної башти висотного будинку, де мешкає Зайцев з родиною, міститься обсерваторія. Сьогодні, напередодні старту експедиції у Всесвіт, вона заповнена вкрай. Звісно, телескопами заволоділи старші піонери, а малюки терпляче чекають, доки й їм дадуть зазирнути в окуляр хоча б на хвилинку.

Оточений юрбою хлопчаків та дівчаток, Митько Зайцев з запалом розповідає про особисто знайомих йому героїв майбутньої подорожі: про Северсона, Надію Молодінову, Алену Свозилову. Загальна увага така приємна хлопцеві, що він аж розхвастався:

— …Вони пообіцяли, що з планети Ікс обов'язково надішлють мені привітання!.. А вони таки полетять, бо тато спеціально для них вигадав надзвичайний атомний двигун!.. Тато теж хотів летіти з ними, але мама сказала, що його не пустить…

Хлопець говорив би ще не знати скільки, але пролунала довгождана команда:

— Малюки, тепер ваша черга!

Розмова вмить урвалась. Спостереження за Всесвітом — важлива справа; тут уже не до балачок.

Митько, як найбільший з найменших, поступається чергою. Відійшовши вбік, до отвору в куполі, крізь який залітає травневий вітерець, хлопчина блукає поглядом по зоряному небу.

«Яка це, мабуть, краса — летіти повз сяючі зірки й дивитись на них зблизька… — думає він. — Шкода, що я ще не дорослий мужчина, як Северсон. Тоді мене матуся, безперечно, пустила б. Цілком спокійно могла б пустити й зараз. Я, звичайно, не побоявся б… От мені б заздрили хлопці в школі!»

Оця фантазія починає Митькові подобатись. Кругле приміщення обсерваторії раптом стає кабіною міжзоряного літака, і хлопець уявляє, що саме він бере на себе керування…

Один рух важеля — і зірки на небі блискавично наближаються, перетворюються на сліпучі сонця, — на крилах фантазії летіти далеко швидше, аніж «Променем»! Посеред неба сяє велике червоне сонце — Проксіма. Навколо неї обертаються кілька планет. На одній з них блимають вогники, — мабуть, сигнали, які подають мешканці невідомого світу. Так, це — телеграфні значки: «. — ./. -../. -/. -././-/. -/-.. -» — планета Ікс!.. Недалеко від великого красивого міста спалахують прожектори, освітлюючи космодром. «Промінь» приземлюється. Музика грає веселий марш, а тисячі людей на космодромі кричать радісно: «Ур-р-ра! Хай живуть мешканці Землі! Вітаємо вас!»

Митько виходить з корабля першим. Натовпом прокочується гомін здивування. «Тринадцятирічний хлопець хоробро вирушив у Всесвіт!» — шепочуть люди. Піонерки дарують йому великі букети квітів, а хлопчики — моделі кораблів і літаків…

Торжествуючий народ несе славетних мандрівників на плечах до головної зали Академії планети Ікс: