Сім стихій

Наступного дня він явно уникав мене. А я подумав, що загалом він говорить досить безневинні речі: все одно це нездійсненне. А якби раптом… що буде, якби всі вважали й діяли так само? Чи не повернулося б людство знову до витоків цивілізації? Але ні, кісточки доміно справді падають. І в цьому русі — і тільки в ньому — запорука майбуття. Треба пильніше вдивлятися вдалину і в глиб всесвіту. Він же собі сам суперечив, згадував я, хіба не поховали піски пам’ятки Месопотамії, дарма що за забруднення річки карали тоді стратою?

Потім почала підкрадатися непідробна зелена нудьга, я зв’язався з Андрієм Нікітіним і попросив виручити. Він опустився на елі просто посеред парку, вжахнувши моїх піклувальників та піклувальниць, і викрав мене серед білого дня.

— Куди тебе? — запитав він. — До міста? На берег?

— На берег.

За чверть години я був у цьому благословенному місці. Там неголосно гули машини й під поверхнею моря йшла безперервна робота: підводні велетні прокладали шахти й тунелі, наче мурахи перетягували неймовірні вантажі і забудовували дно на зразок фантастичного позаземного міста.

Телегін висварив мене. Але і я не виправдовувався, я розумів, що завдав клопоту і винен в усьому. Айсберг… пригадав я… Айсберг. Що це було?

— Ми заморозили тунель і сусідню ділянку дна. Вода замерзла. Стало сухо. Ось і все. Потім тунель підремонтували.

— Здорово придумали.

— Ідея Ольміна. Подали рідкий газ і заморозили всю аварійну дільницю. Невеличка крижинка спливла, і ви встигли на ній покататися.

Телегін був задоволений враженням, яке справили його слова, настрій його покращав, і ми розговорилися. Мені запам’яталися його слова про успіх і стратегію пошуку.

— Успіх… успіх приходить несподівано. Випадок допоміг колись Рентгену відкрити промені, названі його іменем. Помилкові розмірковування наштовхнули Беккереля на відкриття радіоактивності. Рідкісний збіг обставин — і Флемінг виявляє цілющі властивості пеніциліну. Проте знаєте, на мій погляд, владу випадку можна здолати, чи принаймні звести його вплив до мінімуму. Я навіть гадаю, що можна говорити про стратегію успіху. О, це вже зовсім особлива лінія поведінки дослідника. Або ж великого колективу. Шлях людської мислі нелегкий. Оберніться назад, погляньте в минуле… Рентгенові промені могли відкрити набагато раніше, ніж про них повідомив Рентген. Одразу за відкриттям Фарадея міг початися цілий каскад винаходів, що випередили б досліди Едісона, Тесли, Герца, Нортона, Марконі, Попова, Котельникова, Кобзарєва. Ймовірність появи радіолокації, наприклад, зовсім не дорівнювала нулеві ще наприкінці дев’ятнадцятого століття. А багато наступних відкриттів та винаходів відбулися із запізненням тому, що увага й зусилля дослідників витрачалися неоптимально.

Певен, знаю: потрібна стратегія пошуку. Припустимо, що поставлене завдання може бути вирішене кількома способами, шляхами взаємно обумовленими. Іншими словами, успіх в освоєнні одного шляху аж ніяк не полегшує освоєння інших. Як бути? Найперше, треба оцінити ступінь складності… І постаратися зробити це найточніше. Ми попередньо маємо уявити собі ці можливі шляхи розв’язання. І хоч як дивно, може, це прозвучить, на найважчому шляху треба докласти найменших зусиль, а на інших, порівняно легких, зусилля повинні бути найбільші. Важливо, щоб дослідження провадилися все-таки водночас в усіх можливих напрямках. Жоден із шляхів не можна обійти увагою. Тільки ступінь цієї уваги має бути обернено пропорційний складності шляху. Це перший закон успіху.

Другий закон простіший. Є проекти, втілення яких немислиме без паралельного вирішення кількох проблем. Це наш проект… проблеми прискорення часток, ефективного поглинання енергії, біології. І тут уже чинити треба інакше: що складніша проблема, то більше зусиль та уваги треба приділити її розв’язанню.

— Але кожна з проблем підлягає все ж першому закону?

— Так, вирішуючи її, треба застосовувати перший закон. Знайти незалежні шляхи. Далі ясно…

— А коли йдеться про одну людину? Уявіть собі на мить ученого-самітника, скажімо, теоретика. Приклад трохи абстрактний, але все ж це можлива модель.

— Закон індивідуального успіху? Ось він: найбільші зусилля доречні там, де все сприяє вирішенню проблеми.

— Отже, перешкод треба уникати?

— Ні, це не так. Перешкоди неминучі на будь-якому шляху… Треба правильно обирати шлях пошуку. Це вигідно всім. Але вибір напрямків — теж проблема. Кому її доручити? Наслідків буде досягнуто на будь-якому шляху. Але треба інше-якнайшвидше одержання вирішень. Минуле легко поцінувати. А перед нами — майбутнє. Для мене це майбутнє — наш проект.

СВІТИЛЬНИК ВСЕСВІТУ

Так назвав Сонце Микола Копернік. Світильник цей поряд, майже під рукою. Нас розділяє лише сто з чимось сонячних діаметрів. Разом із світлом планета вловлює невидимий пил, що складається з корпускул, заряджених та нейтральних. Наше світило саме є випромінювачем і водночас прискорювачем, бо тиск променів підштовхує, дає часткам розгін.