Сказання про дітей Гуріна

Тоді Капітан Морґота вислав вершників із хоругвами перемовин, і вони проїхали попід самісінькими стінами передових укріплень Барад-Ейтеля, везучи полоненого під час Битви Браґоллах і осліпленого Ґелміра, сина Ґуіліна, володаря Нарґотронда. І герольди виставили його наперед, гукаючи:

— Отаких у нас удома хтозна-скільки, та покваптеся, якщо хочете їх застати. Бо повернувшись, ми з усіма вчинимо ось як.

І, відтявши Ґелмірові руки та ноги, вони покинули його напризволяще.

На біду, в той момент на аванпостах саме був Ґвіндор, син Ґуіліна, з багатьма нарґотрондцями; а піти на війну, зібравши усю можливу військову силу, його спонукала туга за поневоленим братом. Отож, гнів його спалахнув, мовби полум'я, і він скочив на коня, і разом із ним помчало ще чимало вершників, і вони напосілися на глашатаїв Анґбанда, і повбивали їх; а далі всі нарґотрондці пішли за ними, глибоко врізавшись у ряди анґбандців. Побачивши це, воїнство нолдорів сповнилося завзяттям, і Фінґон надягнув білий шолом, і заграли сурми, й усе його військо кинулося з пагорбів у раптову люту атаку.

З сяйвом мечів, які повитягали з піхов нолдори, могло зрівнятися хіба що буяння полум'я в очеретяному полі, а їхній наступ був такий стрімкий і жорстокий, що майже цілковито зруйнував задуми Морґота. Раніше, ніж до армії, що здійснювала обманний маневр, надійшло підкріплення, її розбили та знищили, а знамена Фінґона перетнули долину Анфауґліт і замайоріли перед стінами Анґбанда.

Ґвіндор і нарґотрондці завжди були на вістрі атаки, а тепер їх і поготів не вдалося би стримати. Вдершись досередини через зовнішні брами, вони повбивали сторожу в самісіньких палацах Анґбанда; і Морґот, сидячи на низькому троні, здригнувся, зачувши, як вони гупають у двері. Втім, сталося так, що Ґвіндора спіймали в пастку і схопили живим, а людей його винищили, бо Фінґон не зміг прийти їм на допомогу. Адже Короля нолдорів одкинула від стін Анґбанда, завдавши великих втрат, випущена через безліч потаємних дверей у Танґородрімі основна військова сила Морґота, яку той зумисне тримав напоготові.

Потому, на четвертий день війни, в долині Анфауґліт розпочалася битва Нірнает-Арноедіад, скорботності якої не вмістить жодне сказання. Про все, що відбулося на східному фланзі битви — про розгром гномами з Белеґоста дракона Ґлаурунґа; про віроломство східнян, про поразку воїнства Маезроса та про втечу синів Феанора — далі тут не йтиметься. На заході ж військо Фінґона відступало через піски, і там загинув Галдір, син Галміра, й більшість людей із Бретілу. А на п'ятий день затемна, коли до Еред-Ветріну було все ще далеко, армії Анґбанда облягли військо Фінґона, і битва не вщухала аж до світання, щомиті стаючи дедалі запеклішою. Вранці у воїнів Фінґона з'явилася надія — до них долинули звуки сурем Турґона, який наступав із основним лицарством Ґондоліна. Раніше він, отаборившись на південному фланзі, охороняв переправи Сіріону та стримував більшість свого воїнства од необдуманої атаки. А тепер поспішав на підмогу братові; й нолдори Ґондоліна здавалися богатирями, а їхні лави сяяли проти сонця, неначе сталева ріка, адже меч і спорядження навіть найнезначнішого з воїнів Турґона вважалися безцінними серед людей.

І ось фаланги бійців Короля прорвалися крізь шеренги орків, а Турґон прорубав собі шлях до брата. І кажуть, що радісною була зустріч Турґона з Гуріном, який стояв обіч Фінґона, хоч і відбулася вона в розпал битви. Військо Анґбанда вдалося на деякий час відкинути назад, отож Фінґон зміг продовжити відступ. Однак на ту пору Морґот, розбивши Маезроса на сході, правував незчисленною силою, і перш ніж Фінґон і Турґон спромоглися дістатися до безпечних пагорбів, на них, мовби шалений потік, навалилися недруги, втричі переважаючи за кількістю всю королівську міць. Ґотмоґ, верховний капітан Анґбанда, пішов у наступ і врізався темним клином у лави ельфійського лицарства, оточивши Короля Фінґона та відтіснивши Турґона і Гуріна аж до Твані Сіреха. Потому він розвернувся і накинувся на Фінґона. Затятою була їхня битва. Нарешті Фінґон залишився стояти сам-один поміж тілами вбитих бійців і боровся з Ґотмоґом доти, доки ззаду до нього не підкрався балроґ і не оповив його сталевим батогом. Тоді Ґотмоґ потнув Фінґона чорною сокирою, аж зметнулось увись біле полум'я над королевим розколотим шоломом. Так загинув Король нолдорів; перетворився на прах під ударами ворожих булав, і срібно-блакитний ельфійський стяг опинився у багнюці, перемішаній із кров'ю.

Позиції було здано; проте Гурін і Гуор із рештками Дому Гадора все ще стійко трималися разом із Турґоном із Ґондоліна; і вояки Морґота ніяк не могли здобути переправи через ріку Сіріон. Тоді Гурін звернувся до Турґон а з такими словами:

— Відступай не гаючись, володарю, поки є час! Бо ти останній із Дому Фінґолфіна, тож у тобі — остання надія елдарів. Поки стоятиме Ґондолін, страх не відступить од серця Морґота.

— Недовго тепер Ґондоліну залишатися потаємним, а викриття для нього рівносильне загибелі, — мовив Турґон.