Решта історії, якій, починаючи від Турінового повернення в Дор-ломін, батько надав завершеного вигляду, безумовно, мало чим відрізняється від тексту «Незавершених оповідей». Але у двох конкретних випадках, які стосуються нападу Ґлаурунґа при Кабед-ен-Арасі, я таки змінив оригінальні слова, і це потребує деяких пояснень.
Перша зміна стосується географії. У тексті сказано, що, коли Турін і його соратники того доленосного вечора вирушили від Нен-Ґіріту, вони не попрямували до дракона, котрий заліг у дальньому кінці ущелини, а спершу пішли стежкою в напрямку до Переправ через Тейґлін, «потім, трохи не доходячи до них, звернули на південь вузькою доріжкою» та пішли через ліс понад рікою до Кабед-ен-Арасу. Коли вони наближалися до нього, «перші зорі тьмяно світили на сході позаду», — сказано в початковому варіанті фрагмента.
Готуючи текст для «Незавершених оповідей», я не догледів, що це неправильно: позаяк вони рухалися не в західному керунку, а на схід чи південний схід, віддаляючись од Переправ, то перші зорі на сході мусили світити попереду, а не позаду мадрівників. Обговорюючи це питання у «Війні Коштовностей» (1994) я міркував, що «вузька доріжка», ведучи на південь, десь звертала-таки на захід, щоби досягнути Тейґліну. Та нині це здається мені малоймовірним, адже ніде в розповіді про таке не йдеться, тож значно простішим рішенням виявилося змінити «позаду» на «попереду», що я і зробив у новому тексті.
Ескіз мали, наведеної в «Незавершених оповідях» для унаочнення розташування земель, насправді дещо хибує щодо орієнтації на місцевості. З мали Белеріанду, яку створив батько, а я відтворив у «Сильмариліоні», видно, що Амон-Обел знаходився майже чітко на схід од Переправ через Тейґлін («з-за Амон-Обелу зійшов місяць»), а ріка Тейґлін текла ущелинами на південний схід або південний південний схід. Тут я перемалював мапу та позначив приблизне місце Кабед-ен-Арасу (в цьому тексті сказано, що «на шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча»).
Друга зміна стосується розповіді про вбивство Ґлаурунґа, коли він перебирався через ущелину. Тут маємо справу з чернеткою та остаточною версією. Згідно з чернеткою, Турін і його супутники видряпалися дальнім схилом провалля аж до самого його краю, пробули там цілісіньку ніч, і Турін «боровся з темними жахливими сновидіннями, в яких неймовірним зусиллям намагався вчепитися за щось і втриматися». Коли настав день, Ґлаурунґ приготувався перебиратися через ущелину «за багато кроків на північ», отож, Турін мусив спуститися до русла ріки, а потім знову видертися на кручу, щоб опинитися під черевом дракона.
В остаточній версії Турін і Гунтор здолали тільки половину шляху вгору, коли Турін зазначив, що, не знаючи, в якому саме місці перебиратиметься дракон, вони лише марнують сили на підйом; тому «вони зупинились і стали дожидати». Тут не сказано, чи спускалися вони з того місця, де припинили рух угору, а фрагмент про Турінів сон, «у якому неймовірним зусиллям хотів учепитися за щось» перенесено з чорнового тексту. Та у відредагованій історії героям не було потреби чіплятися за щось: вони могли і, напевно, таки спустилися на дно провалля, щоби вичікувати там. Загалом, ось що вони зробили: в остаточній версії (поданій у «Незавершених оповідях») сказано, що вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа, тож Турін «дерся понад краєм води, щоби підійти зісподу». Цей недоречний штрих, здається, потрапив до остаточної версії з попередньої чернетки. Щоб усунути цю непослідовність, я змінив «оскільки вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа» на «тому що шлях Ґлаурунґа пролягав не прямо над ними», а «дерся понад краєм води» — на «дерся кручею».
Це, можливо, власне, і незначні виправлення, та вони висвітлюють, імовірно, найяскравіші сцени легенд про Прадавні Часи, а також одну з найвизначніших подій тієї пори.
ПЕРЕЛІК ВЛАСНИХ НАЗВ
Зірочкою позначено назви, нанесені на мапі Белеріанду.