Славянская мечта

– Та що ти, Григорій, як це не впізнав? Та нехай мене тоді вкрадуть білі негри![44] – уже совсем радушно защебетал Небелица, доставая из-под стола армянский коньяк. Выключив компьютер, он разлил по коньячным рюмкам часть содержимого бутылки и заботливо поинтересовался:

– Ну, як ти після звільнення? Щось знайшов? Чи досі на відпочинку? Пам'ятаю тебе в міліції, гарячий ти хлопець був – вогнем срав![45]

Небылица достал из стола заботливо накрытую салфеткой тарелочку с колбасой, по степени свежести Гриша определил – нарезана минут десять назад. Расположил её перед гостем и с огромным удовольствием отправил в рот толсто отрезанный кусочек. «Теперь понятно, какого Федора ты злился, – успокоился Гриша, – колбаса, коньяк – не вовремя я зашёл».

– Та вот, думаю восстановиться! Есть возможность, добрые люди обещали помочь. Т-так шо скоро я опять буду при погонах. Вопрос практически решённый.

– Молодець, молодець, Гриша! Розумно робиш. Є можливість – іди знову працювати в органи. Зараз такі часи, я тобі скажу, дуже нестабільна ситуація в країні. Та не тільки в країні, в цілому світі штормить. Слухай, що це таке?»[46] – он неожиданно перешёл на другую тему, достав изо рта какую-то непонятную субстанцию. – Зараз усе таке неякісне. Напевно, собак на цю ковбасу рубали разом з будками.

Гриша заставил себя улыбнуться, демонстрируя понимание шутки, однако к колбасе решил не притрагиваться.

– Та це я так. Продовжую: зараз краще триматись влади, бо незрозуміло, що буде завтра. Може статись так, що наступить голод, самий натуральний.[47]

– Голод? Нет, то ви вже черезчур!

– Голод, Гриша! Голод. Природні катаклізми – то засуха, то град поб'є врожай, то ще щось. Але це не головне, головне – працювати на селі нема кому. Я недавно їздив до себе на батьківщину і повернувся приголомшений. Одні старі залишились, людей майже нема. Сучасна молодь працювати в селі не хоче. Всі ледачі стали, в місто до легкого життя тікають. А сіяти та жати хліб скоро буде нікому.[48]

– Так вы тоже, Иван Сергеевич, в свое время из д-деревни перебрались в город, – брякнул Самосвалов, и тут же подумал: «Блин! Зацепил! Сейчас, наверное, минут на тридцать затянет».

– Що ти порівнюєш? Тоді часи зовсім інші були. Було голодно і лячно. Нас в матері було троє. Батька свого ми ніколи не знали і не бачили, тому жили дуже бідно. Я самий старший, допомагав матері в полі з шести років. Коли виповнилося п'ятнадцять, я поїхав в місто, в ПТУ, щоб матері легше було, одним ртом менше все ж таки. Потім середнього брата підтягнув, а потім вже і молодшого.[49]

«Молодцы все трое! – в мыслях саркастически издевался Гриша, – когда достигли работоспособного возраста, бросили старушку к чертовой бабушке и свалили в город. Главное, предлог благовидный, дескать, так ей легче будет. А самое главное – другие бегут, потому что работать не хотят, а у этого всё чинно и благородно». Гриша начал усаживаться поудобнее, предвкушая длинную, занудную проповедь.

– Не від тяжкої праці ми тікали, – словно услыхав Гришины мысли, Иван Сергеевич пристально посмотрел ему прямо в глаза и продолжил, – ми шукали кращу долю, а тут в ПТУ і кормили, і одягали, і навіть грошенята інколи перепадали. А свого походження я ніколи не цурався. Нехай мене «покрасять», якщо я брешу. Я хоч зараз в село. Не повіриш, кинув би все та махнув би на батьківщину, назавжди! І поцілуйте мене в плечі! От тільки справ багато розпочав, закінчити треба. Щоб раптом не скінчилось все. Або, як кажуть москалі – всьо! Знаєш, що таке всьо? Це коли на цвинтарі лопату об акацію обстукують, то вже всьо! А до того – справа вважається незакінченою. А сучасній молоді чого не вистачає? Чого не живеться? Чого всі біжать з села? Приїде в місто, вкраде трошки та труситься як жид на гімні! Боїться, що обратно зашлють. Повір мені – скоро прийде біда… чорна…[50]

– Иван Сергеевич! – Самосвалов решил резко изменить тему этого бесконечного разговора, – я по делу к тебе, очень серьёзному.

– Слухаю уважно[51].

– Меня знакомые п-попросили поговорить с тобой. Короче, есть одно дело, моим друзьям нужно хорошее, большое помещение, а главное, – недорого. М-можно не в центре, но с большим залом.

– Що означає недорого? В мене тут що? Приватний магазин? До мене кожен день хтось приходить і каже: дай недорого. В мене вже давалка зламалась. Тут все державне, є затверджені розцінки! Вчора взагалі прийшов негр, чорний як халява в чоботі, і каже: дай під магазин! А де я візьму? Нема! Ти хоч під що просиш?[52]

– Друзья мои открывают какой-то клуб, типа для собраний в-высшего общества, так кажется, или ещё там как-то. Короче, это будет место, где будут собираться самые уважаемые люди нашего города. Я толком-то не знаю. Хотите, тут один в приемной ждет, я приглашу, пусть сам расскажет.

– Запрошуй[53].

Гриша пригласил в кабинет Косовского. После традиционного приветствия и знакомства, Небелица, наливая третий бокал, с интересом поинтересовался:

– Так що ви там задумали, хлопці?[54]