Слід «Баракуди»

Ви запитуєте, як ваші земляки з нами поводилися? Скажу, і це можуть підтвердити мої товариші, поводилися з нами Ваші земляки, пане кореспонденте, як гітлерівці з в'язнями у концентраційних таборах.

(Обурення в залі, вигуки: «Ганьба!»)

Я майже не пам'ятаю тих лихоліть, коли гітлерівці на землі сіяли смерть, — був малий. Але біль і горе, що обпекли серця, передаються з покоління в покоління.

Батько мій загинув улітку тисяча дев'ятсот сорок п'ятого на Курилах, звільняючи від загарбників радянський острів Шумшу. А ще навесні того року він добивав фашистську нечисть у Європі.

Збереглася фотографія: батько мій на Ельбі. Його обнімають американські, такі ж молоді, як і він, солдати… Як прикро, що спільно пролиту кров у боротьбі з фашизмом, ваші, пане кореспонденте, зарозумілі вожді-мілітаристи вважають уже не кров'ю — водою. А кров людська не водиця! Попіл жертв Освєнціма, Майданека, Сонгмі[66] не схолов. Він стукає в наше серце!

(Оплески в залі, вигуки схвалення).

Кореспондент «Санкей Сімбуп» (Токіо). Які вони на вигляд, людинориби, з якими Вам довелося спілкуватися на підводних об'єктах «Мурена» й «Баракуда» та в секретній лабораторії скелі Голова Дракона? Чи схожі на каппів, про яких розповів класик японської літератури Рюноксе Акутагава?

Кім Михайлович Лунін. Людинориби — це звичайні, нещасні люди, з яких американські експериментатори роблять безмовних прислужників для здійснення своїх агресивних намірів. Чи схожі вони на японських міфічних каппів, питаєте? Хтозна, не можу цього сказати. Каппів не стрічав. Але що доля людинориб така ж нещасна, як і японців, хто був у Хіросімі й Нагасакі під час вибуху атомної бомби, — незаперечно й поза сумнівом.

(Оплески в залі).

Кореспондент «Ейша Мегезін» («Журнал Азії», Гонконг). Як плавають людинориби, чим вони живляться, як дихають?

Кім Михайлович Лунін. Вас цікавить, як я зрозумів, не доля нещасних людей, а технічний аспект сумнівних експериментів?

Кореспондент «Ейша Мегезін». Так.

Кім Михайлович Лунін. Шкода, що представників преси менш за все непокоїть доля покалічених американською вояччиною людей! Ну, а оснащення підводних плавців, гомо акватікус, чи то людинориб, — загальновідоме.

Сам я за фахом підводник і міг би докладно розповісти про оснащення людинориб. Але, цінуючи час присутніх у цьому залі, скажу тільки, що американському дослідникові Бонавентурі вдалося створити штучні зябра, які з морської води видобувають кисень і перетворюють його в газову суміш, необхідну людині для дихання. Тепер штучні зябра заміняють під водою акваланг.

Що й казати — чудовий винахід! Але геніальне було й відкриття — розщеплення ядра атома, коли людина знайшла дорогу до атомної енергії. Не хтось інший, а саме американці мирний атом першими одягли у військовий мундир. Вони й новий винахід — штучні зябра, які відкривають перед людиною доступ у небачений підводний світ, використовують для своїх загарбницьких намірів. Така моя відповідь на поставлене Вами запитання.

Кореспондент газети «Таймс» (Лондон). Чи є свідки, які б, крім вас трьох, могли підтвердити, що скеля Голова Дракона — не платформа, з якої ведеться глибоководна розвідка нафти компанією «Шелл», а пристановище американських військових спеціалістів і що на ній експериментується приживлення людині штучних зябер?

Кім Михайлович Лунін. Так, є. Це — сімнадцятилітня мальгашка Лота Анівона, тубілка з острова Носі Мазава. Експериментатори силоміць вивезли її на скелю Голова Дракона, і дівчина тривалий час була там лаборанткою. Кілька днів тому Лота з своїм чоловіком Ваботе Бараратого, залишивши Порт-Дарвін, на малайській риболовецькій шхуні вирушили до острова Бонго Бе, де колись жили її батьки і де тепер молоде подружжя сподівається оселитися.

Кореспондент «Піплз уорлд» (Сан-Франціско, США). Ви твердите, що острів Носі Мазава перетворено на американську військову казарму і що доля його тубільного населення така ж гірка, як і острів'ян тихоокеанських атолів Бікіні й Кваджалейн. Чи є свідки цих, як ви кажете, нещасливців із Носі Мазави? До речі, мій англійський колега Кріс Шеппард із «Нью Інтернешнліст» недавно повернувся з Маршаллових островів, де збирав матеріал про атол Квайджалейн, атол, який використовується нами, американцями, для захисту від загрози атомного нападу і як мішень при випробуванні відомих ракет «MX» з високою точністю влучення. На його думку (та й мій земляк і колега Шапіро твердить це), становище тубільців на атолі не таке вже й катастрофічне.