Слiди на плинфi

- Чого ти один прийшов?.. Ви що, з ним подурiли?... Трьох коней було мало?.. Що вiн там робить?..

- Тих-х-хо! - Шипiв певно той, що приїхав, лежачи на Гнiдiй. - Там ще добрих двi кобили. Вiн їх ось-ось приведе!..

- Ану швидше вiдправляйся до нього i давай назад. Час уже до схованки. Ось-ось почнуть з iгрищ вертатись i нас побачать!

I схопив, певно, за горлянку того татя, що пригнав коней, бо вiн захрипiв.

- Зараз я,.. та зараз же...

I зразу ж вiд купини дерев вiддiлилась тiнь i побiгла пiдтюпцем через вiдкрите мiсце i вмить щезла за пагорбом.

Пiвник тихо-тихо, обережно-обережно посувався мiж кущами вперед i молив подумки нового Бога i всiх старих богiв, щоб вони розчистили його шлях до коней вiд сухих гiлок.

О диво, справжнє диво, певно, хтось почув його молiння, благання, бо жодна суха гiлка не трiсла пiд його постолами, поки вiн переходив до гаю.

Один чоловiк при оголенiм мечi, бо лезо зблисло, мов блакитна вода в чорнiм мороцi, перед Гнiдою присiвши, обмацував їй бабки.

Двi iншi кобили теж були в путах.

Ще двi iншi були прив'язанi до грушi-дички i тупцювали стривожено, та тупотiння їхнього не було чутно. На мордах хлопчик чи розгледiв, чи, скорiше, вгадав, - були затягнутi закрутки.

Малому стислося серце вiд уяви, який то бiль терплять конi.

Копита у всiх добре були завинутi ганчiрками. Все було так, як розповiдали старi холопи на боярськiй кухнi. Тiльки от зброя в татя була не обушок, не нiж, не сокира, а дорогоцiнна, яку може придбати тiльки дружинник чи багатий купець.

Хлопчик припадав до землi, часом повз навкарачках, i все до грушi-дички, до прив'язаних коней.

Йому вдалося з першого поруху вiдв'язати вуздечку однiєї кобили, I навкарачках полiз, полiз, тягнучи за собою повiд.

Вiн затяг її за кущi. Помацав путовi суглоби - не боркана.

Тодi зразу ж вхопився за закрутку, щоб звiльнити їй дихання. Спочатку нiяк не пiддавалася закрутка - так була линва перекручена. Та все ж, з рештою-решт, пiшла, i морда звiльнилась.

I кобила, задерши вишкiрену пащу, щосили заiржала, аж луна лупонула горбами.

Хлопчик, мов вивiрка, скочив на кобилу i вдарив її п'ятами.

Поруч виросла тiнь з пiднятим лискучим мечем. Меч свиснув тої митi, коли кобила робила перший стрибок.

Клинок свиснув i торкнув по вiнку i по шиї кобилi.

Кобила, збрикуючи, здиблюючись, геть очманiло понесла малого вгору до белебеня перед Золотими воротами.

Малий вчепився руками, i зубами прихопив густу гриву.

З рани прискала кров i бризкала малому на лице, на праву руку i ногу.

Вiн припав, прилiпився до кобили, молив усiх богiв i духiв не скидати його з обiсiлої кобили.

I тому вiн не бачив, як на просадi мiж кущами з'явилось двоє. Один вже зготувався - розкручує над головою обушок.

Вони не боялися наляканої кобили. Але вони не бачили, що вона зранена в шию.

Один свиснув зненацька.

Кобила нiби затрималась.

I тої ж митi другий опустив гирьку обушка на голову хлопцевi.

Та цiєї чарiвної ночi удача була з Пiвником. Гранчаста гирька розсiкла вiнок i понеслась далi вниз, розриваючи сорочку на малому i зриваючи з хлоп'ячої спини довгу смугу шкiри.

Вiд болю малий заверещав наче спiйманий заєць. Кобила пiдпала на переднi i щосили пiдкинулась заднiми. I закрутила, понесла хто зна куди через чагарi, через бур'яни, по схилах, по дорозi. Та все з вибриком, з гоготiнням.

Малий нiчого не тямив, в головi гули джмелi, а з рота накочувалась солона кров - то вiн гривою порiзав собi губи.

Головне не впасти. Куди б не занесла його обiсiла кобила - вона вiднесе його подалi вiд татiв-душогубцiв!

Кобила не пiдвела. Попетлявши та покрутивши схилами й белебенями, вона принесла Пiвника до iстобки.

I впала бiля конов'язi.

Саме тодi - як роз'юшений до краю дядько Пiвень схопив Тальця i закручував на шиї аркан, хотiв завiсити на стовпi конов'язi.

А iншi холопи всi були п'янi.

Хто де попадав, там i лежав. Вiд них смердiло перегаром хмiльним, i нiхто з них геть нiчого не тямив. Власне, вони спали п'яним небуттям i нiякими зусиллями їх не можна було розбудити.

Ось валявся Будий i чиясь служниця.

Багаття було чимале, i хоч воно вже й тахло, проте все добре освiтлювало навколо.

Пiвень кинув Тальця, i той завалився на землю снопом.

Схопив скривавленого хлопчика.

- Ти живий?

Малий витер з лиця кров i заклiпав повiками, щоб хоч щось нормально бачити.

- Зовсiм живий! Це кiнська кров... Вони там у кленовiм гаю... Їх троє... Один з мечем...

- Можеш на конi сидiти?!

- I можу сидiти, i можу й ускач гнати!

- Знiми сорочку! Вдягни свитку! Шапку!

Сам кинувся до стрiхи i вихопив з-пiд стрiхи рогатину, А з iстобки винiс лук, стрiли та сокиру.

Скочив охляп на Строкату. Мiцна кобила - та дуже примiтна. Її не наважились звести.

Пiд'їхав до Будого i осатанiло оперiщив його. I чиїйсь служницi перепало.

Будий важко застогнав i вiдкрив очi.

- Скотина, пес! Кобилу доглянь! Чи не бачиш - конає бiдолашна? I Тальця печи вогнем, водою одливай, поки не отямиться.

Реп'ях ще де взявся, крутився пiд ногами. Чогось скиглив чи брехав жалiсливо.