Слiди на плинфi

- Все може бути. Пiдлотою все життя наповнено. Якщо я до жнив не повернусь, просись iз ним на лодiї до Iскоростеня. Там на ярмарку питай людей iз нашого краю. Когось обов'язково знайдеш. Ось тобi три ногати. Тiльки не марнуй грошi! Чуєш?!! Поспiшай! Чуєш?!!

- А ти? Я з тобою! Я допоможу!..

- Зараз головосiк буде! А до того я слiд гнатиму. Це тобi не пiд силу. Заважатимеш... Iди з Богом!..

Перехрестив хлопчика, а сам просто кинувся бiгцем назад на Подiл.

Пiвник усе зробив, як наказав дядько - огиря лишив у городника i вiддав золотого на робiтника, а Ходу i Реп"яха забрав iз робочого подвiр"я.

Геть пiд нiч дiстався Пiвник на Подiл i наскочив на довгий хiд. Було їх може з дюжину, скоморохiв. Жiнок, дiвчат, хлопцiв i чоловiкiв. Навiть дiд старий з гуслями дибав. Вели козу i ведмедя. Попереду з лiхтарем глиняним здоровий молодик. В кiнцi ходу виступав кароокий Лют. I теж нiс лiхтар на довгiм дерев'янiм держаку.

- Гей, Пiвнику! - Першим примiтив знайомого малий скоморох. - Йдемо забавляти гостей-купцiв до iллiнського заїзду. Ходiмо!

- А старшi що?

- Нiчого! Пiшли! Я тебе запрошую!..

Та все ж перебiг наперед i спитав у вуя Лютового. Похмурий здоровань махнув рукою, мовляв - нехай iде.

Пiвник, притримуючи на повiдцях невгамовного Ходу та похмурого Реп"яха, що все гарчав на ведмедя, почимчикував кривими подiльськими вулицями.

Цiлу нiч вони пробули у найбагатшiм заїздi подiльськiм, бiля Iллiнської церкви.

Пiвник нiчого сам не робив i звiрi його нiчого не робили, а проте йому вдалося пригоститись i горiхами, i фiгами, i калачами, i коржами... I ще чого тiльки не покуштував iз пундикiв хлопчина!

А скiльки всього побачив та почув! Особливо ж його вразили двоє скоморохiв - той перший силач, що з лiхтарем був, i старезний дiдусь-гусляр. Молодому для вправи натягли мiцну линву мiж горищем комори та конюшнi. I вiн пройшов по линвi туди й назад.

А дiд спiвав пiд гуслi про походи Iгоря на грекiв, про смерть вiщого Олега, про хлопця-отрока, що здурив печенiгiв i визволив киян.

А коли всi стомленi нiчною веремiєю вертались на свiтанку додому, то Пiвник не йшов, а, здавалось, танцював, i радiсть i бадьорiсть тримали його в силi.

I так йому хотiлося стати вправним i смiливим скоморохом, що може по линвi ходити i мечами жонглювати, i хотiлося побачити Царгород золотий, i хотiлося чужi мови знати, як славний київський отрок.

Вiн зовсiм не бачив, якi стомленi, пiдупалi духом лицедiї. Вiн чув, що вони говорять, i зовсiм не брав собi в голову, що господар пожадливий, i що його челядники все за ними назирали, щоб вони чого не поцупили, а заплатили їм удвiчi менше, нiж було обiцяно.

Пiвник мовчав, а душа його спiвала вiд радостi. Та ще здоровенний медовий пряник за пазухою переконливо свiдчив, що життя веселе та щедре. А ведмiдь, що поруч трiскотiв пазурями по хiднику, стверджував нiби - воно до всього ще й казкове!

Як прийшли додому, то просто попадали на лавки та пiл i спали до полудня.

Крiм старого гусляра, Пiвника та його звiрят, що шастали подвiр'ям i все обнюхували, дослiджували

Побачивши, що Пiвник не лягає спати, гусляр попрохав допомогти. Поклав розбовтанi, розладнанi гуслi собi на колiна, а Пiвника поставив при справних. I сказав вдаряти по струнах. А сам пiд тi звуки пiдстроював розладнанi. Ударить кiлька разiв по своїх гуслях старий, прислухається, а тодi просить малого Пiвника повторити те ж саме на добрих гуслях. I нiчого, до ладу виходило.

Так вони чимало часу на гуслi витратили, поки старий сказав:

- З тебе добрий помiчник. Пiшли, пообiдаємо, ми добре попрацювали.

Коли вони ласували купецькими пирогами, пробудились Лют i канатоходець, i зразу ж до столу.

Канатоходець, вiн ще й з мечем танцював, невдоволено зауважив старому:

- Ти, дiду, так гостей частуєш, нiби ти отаман. Хто знає, який заробiток буде завтра на базарi.

Пiвниковi вiд сорому, що про нього таке виговорюють старiй людинi, та ще за столом, шмат застряг у горлi.

- Коли я помру - хто вам усiм гратиме? Кого ви зараз можете запросити з гуслярiв? Хто в таке кодло пiде? Гуслярi хорошi не люблять срiблом дiлитись.

- То ти його збираєшся вчити? Скiльки рокiв ти сам вчився? Скiльки рокiв витратив?

- Оце вже не твоє свиняче дiло! Мене не було кому вчити. А його - я вчитиму!

Пiвниковi аж серце закалатало вiд радостi, що такий гусляр сам його обрав для навчання.

Пiсля цiєї короткої сутички за столом на Пiвника вже нiхто не звертав уваги, не зиркав, що вiн на дурнячка у них хлiб їсть.

А коли Лют пробудився, то його зразу Пiвник попрохав, щоб вiн кота-гусляра показав. Лют подивився на хлопчика округлими очима.

- Ну й забувака ти! Я ж тобi вже казав, що вiн жив у нас, а потiм пiшов на Житнiй базар. Там страшенно багато мишей у коморах. Туди коти зi всього Подола збiгаються.

Пiвник сперечатись не став, але зрозумiв - Лют бреше йому i не мигне.

З того дня сивобородий старець може по пiвдня навчав Пiвника. Сiдали один проти другого. Гусляр показував, як щипати струни, як вдаряти по струнах, як приглушувати звук.

Коли старезний гусляр бачив, що Пiвник стомився, вiн говорив: