Сліпуче сяйво нової зірки

Айзек Азімов Сліпуче сяйво нової зірки

Артур Трент чув їх цілком виразно. Різкі сердиті слова вилітали з його навушників.

— Трент! Ти нікуди від нас не втечеш. Через дві години ми перетнемо твою орбіту і, якщо ти спробуєш чинити опір, ми тебе викинемо в антипростір.

Трент посміхнувся й нічого не відповів. Він не мав ані зброї, ані потреби боронитися. Менш як за дві години корабель здійснить стрибок через гіперпростір[1], і вони ніколи його не знайдуть. Він має при собі близько кілограма крилія — цього вистачить на виробництво мозку для тисяч робітників, і це коштує принаймні десять мільйонів кредитів у будь-якому зі світів Галактики. Які ще можуть бути запитання?

Усе спланував старий Бренмейєр. Він згаяв на це понад тридцять років. То була праця його життя.

— Тут треба буде втікати, хлопче, — сказав якось він. — Ось чому мені не обійтися без тебе. Ти зможеш відірвати корабель від ґрунту і вивести його в космос. Я не зможу.

— Вивести корабель у космос — це ніщо, пане Бренмейєр, — відповів Трент. — Нас зловлять через півдня.

— Ні,— з лукавим посміхом заперечив Бренмейєр. — Цього не станеться, якщо ми здійснимо Стрибок через відстань у безліч світлових років.

— Нам знадобиться півдня, щоб підготувати Стрибок, і навіть якби ми встигли, поліція попередила б усі зоряні системи.

— Ні, Тренте, ні. — Бренмейєр схопив його за руку — рука старого тремтіла від збудження. — Не всі зоряні системи; лише з десяток найближчих. Галактика велика, й за останні п’ятдесят тисяч років колоністи втратили між собою зв’язок.

Він говорив схвильовано, малюючи йому реальну картину сучасного космосу. Галактика сьогодні скидалася на поверхню первісної планети людей (вони називали її Земля) в доісторичні часи. Люди тоді були розкидані по всіх континентах, але кожна спільнота знала тільки ближню місцевість, яка оточувала її.

— Якщо ми здійснимо Стрибок навмання, — сказав Бренмейєр, — ми можемо опинитися де завгодно, навіть за півсотні тисяч світлових років звідси, і знайти нас тоді буде не легше, аніж камінчик у метеоритному потоці.

Трент похитав головою.

— Таж ми й самі себе тоді загубимо. Ми не матимемо найменшого шансу потрапити на якусь населену планету.

Бренмейєр полохливо розглянувся навкруги. Ніде не було нікого, але він знизив голос до ледь чутного пошепту:

— Я згаяв тридцять років, збираючи відомості про кожну населену планету в Галактиці. Я переглянув усі давні хроніки. Я мандрував за тисячі світлових років, далі, аніж будь-який космічний пілот. І координати кожної населеної планети зараз поміщено в пам’ять найдосконалішого комп’ютера з усіх, які нам відомі.

Трент ввічливо підняв брови.

Бренмейєр провадив:

— Я конструюю комп’ютери, кращих за які немає ніде. Я також визначив точні координати кожної зірки в Галактиці, яка світиться, тобто належить до спектральних класів F, В, А та О, і заклав її у електронну пам’ять. Як тільки ми здійснимо Стрибок, комп’ютер почне спектроскопічно сканувати небо й порівнювати результати з картою Галактики, що закладена в ньому. Як тільки він знайде у своїй пам’яті відповідну конфігурацію, а рано чи пізно він її знайде, корабель зорієнтується в просторі й цілком автоматично підготує другий Стрибок, який перенесе нас до найближчої населеної планети.

— Звучить надто складно.

— Я не міг помилитися. Я дуже довго працював над цим, і будь-яка помилка виключається. Мені лишається десять років, щоб утішитися життям мільйонера. Але ти молодий; ти будеш мільйонером значно довше.

— Якщо ми здійснимо стрибок навмання, ми можемо опинитися всередині якоїсь зірки.

— Не більш як один шанс на сто триліонів, Артуре, ми можемо також опинитись на такій відстані від будь-якої яскравої зірки, що комп’ютер просто не знайде конфігурації, яку він зміг би співставити зі своєю програмою. Ми можемо також стрибнути тільки на один або два світлових роки, і тоді поліція залишиться в нас на хвості. Та ймовірність такого варіанту ще менша. Якщо ти настроєний боятися, то бійся, що ти помреш від серцевого нападу в момент старту. Ймовірність такого кінця набагато більша.

— Для тебе більша, Бренмейєр. Ти ж бо старий.

Старий стенув плечима.

— Я не збираюся нічого підраховувати. Комп’ютер зробить усе сам, автоматично.

Трент кивнув головою і запам’ятав останні слова старого. В ту ніч, коли корабель був уже на старті й Бренмейєр прийшов із крилієм у валізці (він міг це зробити, бо всі йому довіряли), Трент однією рукою взяв валізку, тоді як друга його рука зробила швидкий і впевнений рух.

Він віддав перевагу ножеві, ніж був зброєю не менш надійною, аніж молекулярний деполяризатор, не менш фатальний, але набагато тихший. Трент залишив ніж стриміти в тілі з усіма своїми відбитками пальців. Яка, зрештою, різниця? Адже вони ніколи його не схоплять.

І ось він у відкритому космосі, переслідуваний поліційними астропланами, і відчуває, як згущується навкруг нього напруга, яка звичайно передує Стрибкові. Жоден фізіолог не міг пояснити це явище, але кожен досвідчений космічний пілот був знайомий з цим відчуттям.