Случаи в жизни могут быть разные. Сборник юмористических рассказов

– Накладочка получилась, Петрович. Вышел я на путь. Все как полагается: и ключ взял, и молоток, и, сигнальные принад¬лежности, и сигареты при мне. А вот спичек нет. Так я быстренько сейчас в Зачепиловку смотаюсь за спичками. Понимаете, на перегоне, где я спичек возьму, чтобы сигарету прикурить. А как же я без курива? Я могу сутки не есть и не пить, а без сигареты не могу. Привычка проклятая еще с первого класса.

– Но на пергон же, когда пойдешь?

– Петрович, вы ж сами говорили, что полчаса хода туда и обратно.

Лист з армії

"Добрий день, дорога матуся!

В перших рядках свого листа хочу вам сказати, що я живий-здоровий, чого і вам бажаю, а також, що служба моя в військах особливого стратегічного призначення, скорочено ОСП– це щоб ворога ввести в оману, проходить нор¬мально. Під моїм приводом знаходиться декілька десятків "підлеглих", так я називаю службовців мого підрозділу, з метою сурової секретності, оскільки вони теж зміцнюють обороноздатність нашої країни. Ось тільки ми служимо два роки, а мої підлеглі і до року не дотягують – це вже залежить від їхньої вгодованості та інших факторів. Наприклад, за успішне виконавши зав¬дання на тактичних навчаннях наша частина отримала вдячність від командування. Всі задоволені, а мої підлеглі постраждали, бо зразу чотирьох з них відправили для банкету з цього приводу.

Служба в мене дуже відповідальна, ось тільки жалко, що автомата мені не в видали. В цьому старшина наш винуватий, бо, коли в нас були навчання, то він суворо наказав: "Приготуйте противогази, зараз противник використує отруйні гази. По моїй команді одягнете ці засоби індивідуального захисту. Звичайно, ці засоби не гарантують на сто відсотків , що врятуєтесь, але сильніші виживуть. Природній відбір." – дещо жорстоко пожартував старшина. Він у нас великий дотепник, з його крилатих вислівів можна зібрати цілу книгу. Так от від того жарту, хтось з наших, у кого нерви не в порядку, не витримав і пукнув, та так голосно, то всі ми подумали, що це уявний противник використував ту саму хімічну зброю, та й швиденько наділи на себе противогази. Від чо¬го старшина наш дуже розгнівався, бо в армії не треба думати, а треба ті¬льки виконувати накази, і почав на нас кричати за таке порушення Уставу. Потім він наказав зняти противогази. Цю команду ми виконали з великим задоволенням, бо якби противник і не примінив свою хімічну зброю, то ми б мабуть, задихнулись в тих противогазах. А тут раптом до мене підбігає старшина і кричить:

– Тебе що контузило? Чому не виконуєш накази командира, зараз же зніми противогаз.

– А я вже зняв противогаз,– злякавшись відповідаю я.

– Невже – засумнівався старшина і навіть моє обличчя потрогав руками – точно…, зняв.– Ну і морда… Тобі , солдат, і автомата не потрібно. Від одного вигляду всі вороги розбіжаться в різні сторони.

Після нього він закріпив за мною совкову лопату зразка 1985 року, в народі її називають "стахановка", під інвентарним номером 276 мільйонів 730 тисяч. Я не ображаюсь на старшину, але для більшої користі було б мені краще видерти автомата Калашникова, так як страхітливий вигляд у мене тільки вдень, а неподобства на підлеглому об'єкті відбуваються вночі. В цей час на територію мого підрозділу проникають підозрілі особи, а на мій окрик: "Стій! Хто іде?" відповідають: "Пішов ти на х…" Вибачайте, матуся, що некультурне слово використовую, але уже ось другий рік на моєму посту не змінюється пароль, оскільки в мене не автомат Калашникова, а совкова лопата "стахановка".

Хоча б тут, мабуть, автомат не допоміг, так як проникнення на територію мого підрозділу бувають, як правило на транспорті і бронетехніці. Тут би мені допоміг гранатомет, а ще краще противотанкова пушка, оскільки недав¬но при їхали за моєю підлеглою на танку. Схватила її бідну і давай в люк механіка – водія запихати, а люк же там зовсім маленький, не розрахований на мою підлеглу, якій пудів десять було, бо вибирали ж по жирнішу – солдати ж наші всі худенькі, тільки зам., по тилу сто п’ятдесят кіло важить, але він в люк танка ніколи не лізе, бо чоловік розумний і перш ніж куди влізти думає: "А як я звідти вилізу?" Із страху моя підлегла, бо відчула , що настав її останній час раз в таку техніку сажають, підняла такий лемєт, так бідна пищала та верещала, що черговий по частині підняв солдат по три¬возі, подумавши, що ворог примінив зброю невідомого типу, щоб приголомшите противника. Із-за тої с… ледве третя світова війна не почалась. Лише са¬нкції ООН та запевнення всіх країн-учасниць, що вони не приміняли ніякої надсекретної зброї, зняли стан підвищеної боєготовності в військах. "Помилка вийшла. – виправдовувався потім черговий по частині. "Сам ти помилка природи." – відповіли йому і відправили на гаупвахті, вивчати звуки ворожої бойової техніки.

Зараз ніч. Сплять мирно мої підлеглі. Щоб не на голому цементі вони лежали , я їм соломки підстелив. Спокійно в моєму підрозділі особливого стратегічного призначення, бо , як любив говорити наш комбат: "Шлях до серця солдата лежить через його шлунок".