Читаем Смарагдова книга полностью

Я невпевнено кивнула. Ну навіщо, скажіть, він це робить? Чому він мені допомагає? Саме доктор Вайт, який завжди ніби побоювався, що я за будь-якої нагоди втечу з хронографом під пахвою? 

— Я так і думав. Можливе підвищення температури тіла, — сказав доктор Вайт, обернувшись до решти. — Гай-гай, панове, ми маємо справу з вірусною інфекцією. 

Вартові, що були присутні, стояли як громом вражені. Я змусила себе не дивитися на Ґідеона, та мені все-таки дуже кортіло заглянути йому в очі. 

— Джейку, ти можеш дати їй ліки від цього вірусу? — поцікавився Фальк де Віллерз. 

— Тільки жарознижувальні. Бо не існує препарату, який миттю зробить її по-справжньому працездатною. їй може допомогти лише суворий постільний режим. — Доктор Вайт дивився на мене проникливо і похмуро. — Вона може обмежитися одним днем із високою температурою, якщо пощастить. Зараз, думаю, температура підвищуватиметься й далі. Можливо, хвороба триватиме кілька днів… 

— Думаю, ми таки можемо… — затнувся містер Вітмен. 

— Ні, не можемо, — суворо перебив його Вайт. 

Я щосили намагалася не витріщатися на нього. 

— Ґідеону навряд чи вдасться взяти з собою на бал інвалідне крісло. І найголовніше — такий учинок є безвідповідальним порушенням Золотих правил, адже ми посилаємо її у вісімнадцяте століття з сучасним вірусом. 

— Так, це правда, — сказав незнайомець — «міністр охорони здоров’я». — По-перше, ми ж не знаємо, якою була імунна система тих людей, і, по-друге, невідомо, як вона відреагує на сучасний вірус. Наслідки можуть бути непередбачувані. 

— Як тоді, з племенем майя, — додав містер Джордж. 

Фальк глибоко зітхнув. 

— У такому разі все вирішено. Ґідеон і Ґвендолін сьогодні не вирушать на бал. Натомість, можливо, можна зайнятися продовженням операції «Опал». Марлі, проінформуйте, будь ласка, інших, що наші плани змінилися. 

— Зробимо, сер, — містер Марлі, вклонившись, позадкував до дверей. 

На прощання він докірливо поглянув на мене. 

Та мені фіолетово. Головне, я домоглася того, чого прагнула, — бал перенесли. Яке щастя! Я досі не могла в це повірити. 

Зараз я ризикнула і зиркнула на Ґідеона. Здавалося, він, на відміну від інших, анітрохи не переймався тим, що візит до графа довелося відкласти. Ґідеон дивився на мене й посміхався. Цікаво, чи здогадався він, що моя хвороба — лише вигадка? Чи просто радів, що сьогодні йому не доведеться одягатися в цей кумедний костюм? Як би там не було, я не піддалася спокусі й не посміхнулася йому у відповідь. Натомість я обернулася до доктора Байта, який стояв біля «міністра охорони здоров’я». 

Мені б дуже хотілося поговорити з ним віч-на-віч. Проте він, здавалося, геть забув про моє існування — так захопився бесідою з «міністром». 

— Ходімо, Ґвендолін, — почула я голос, повний співчуття. Це був містер Джордж. — Ми якнайшвидше доправимо тебе на елапсацію, а потім ти зможеш вирушити додому. 

Я схвально кивнула. 

Це була приголомшлива пропозиція, найкраща на сьогодні. 

<p><strong>РОЗДІЛ 6</strong></p>

Подорож у часі за допомогою хронографа може тривати від 120 секунд до 240 хвилин. В Опала, Аквамарина, Цитрина, Нефрита, Сапфіра й Рубіна найкоротший стрибок становить 121 секунду, а найдовший — 239 хвилин. Для того щоб уникнути неконтрольованих стрибків носіїв гена, потрібно елапсувати по 180 хвилин на день. Якщо мандрівник у часі перебуває в минулому меншу кількість часу, то впродовж 24 годин це може спричиняти неконтрольовані стрибки (див. Опис стрибків у часі, 6 січня 1902 року, 17 лютого 1902 року — Тімоті де Віллерз). 

Згідно з емпіричними дослідженнями графа фон Сен-Жермена в 1720–1738 рр., мандрівник у часі може елапсувати щонайбільше 330 хвилин на день, себто щонайбільше п’ять з половиною годин. Якщо мандрівник збільшує цей час, з’являється головний біль, нудота і кволість, а також зниження сприйняття дійсності. Цей факт встановлений братами де Віллерз у процесі трьох дослідів над власним організмом, що були проведені 1902 року.

Хроніки Вартових,

Том 3, частина 1, «Таємниці хронографа»

Перейти на страницу:

Похожие книги