Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— А тим часом приймайте заспокійливі пігулки номер десять!

— Номер десять!

— Так! Номер десять!

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

8 червня 1935 р.

Тріумф Клубу драматичного мистецтва

Увечері у п’ятницю Клуб драматичного мистецтва міста Вісл-Стоп презентував свою щорічну п’єсу, і я хочу сказати: гарна робота, дівчатка. П’єса називається «Гамлет» англійського драматурга Вільяма Шекспіра, вже відомого у Вісл-Стоп — адже торішню п’єсу теж він написав.

Роль Гамлета зіграв Ерл Едкок-молодший, а його кохану — племінниця доктора Гедлі, Мері Бесс, яка приїхала до нас із міста. На випадок, якщо ви не бачили вистави, повідомляю: у кінці вона вбиває себе. На жаль, я ледве чула її; втім, гадаю, переїзд не найкращим чином позначився на цій дитині.

Ролі матері й батька Гамлета виконали преподобний Скроґґінз і Веста Едкок, яка є президентом Клубу драматичного мистецтва і, як ми знаємо, дійсно доводиться матір’ю Ерлу-молодшому.

Музику для вистави забезпечила наша рідна Ессі Рю Лаймвей, зробивши сцену битви на мечах ще більш захопливою.

До речі, Веста каже, що наступного року на нас чекає вистава у живих картинах, сценарій до якої напише вона сама. Назва вистави — «Історія міста Вісл-Стоп», тож якщо в когось є цікаві історії, надсилайте їй.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

26 січня 1986 р.

Евелін затрималась рівно настільки, щоб чемно привітатися зі свекрухою, й одразу ж попрямувала до гостьової зали, де на неї чекала її подруга.

— Ну, як ви почуваєтеся сьогодні, люба?

— Чудово, місіс Тредґуд. А як ви?

— Ну, я добре. Ви приймали ті заспокійливі пігулки, як я вам казала?

— Звісно ж, приймала.

— Вони допомогли?

— Знаєте, місіс Тредґуд, гадаю, що так.

— Що ж, я рада це чути.

Евелін почала порпатися в сумочці.

— Гаразд, що у вас сьогодні?

— Три коробки родзинок у шоколаді для нас із вами, якщо тільки я їх знайду.

— Родзинки в шоколаді? О, це має бути смачно.

Вона дивилась, як Евелін продовжує пошуки.

— Люба, ви не боїтеся, що у вашій сумочці мурахи заведуться? Носите в ній купу солодощів, усілякі цукерки!

— Ну, насправді я ніколи про це не думала, — відповіла Евелін і знайшла нарешті те, що шукала, а на додачу — коробку м’ятних цукерок «Джуніор Мінтс».

— Дякую, люба, я просто обожнюю солодощі. Колись я любила «Тутсі Роллз»10, але, знаєте, від цих речей у вас можуть зуби випасти, і від «Біт-О-Хані»11 теж!

10

Цукерки з карамелі, масла й цукру, почали виготовлятися 1896 р.

11 Цукерки, популярні в Америці, від 1920-х років, складалися зі шматочків мигдалю в медовій нузі.

Увійшла чорна доглядальниця на ім’я Джинін — вона шукала містера Даневея, аби дати йому його заспокійливе, але в кімнаті, як завжди, сиділи лише дві жінки.

Коли вона пішла, місіс Тредґуд поділилася спостереженням, як багато різноманітних відтінків шкіри зустрічається в негрів.

— Хіба це не показово? Ось узяти, наприклад, Онзелл, дружину Великого Джорджа… У цієї жінки шкіра була горіхового кольору, а ще руде волосся й веснянки. Вона казала, що її одруження з Джорджем ледь не розбило серце її матері — такий він був чорний. Але вона нічого не могла вдіяти, казала, що кохає великого чорного чоловіка, а Джордж точно був найбільший і найчорніший з усіх, кого бачив світ. Потім Онзелл народила хлопчиків-близнят, і Джаспер був схожий на неї, а Артис був такий чорний, що мав сині ясна. Онзелл повірити не могла, що щось настільки чорне з’явилося на світ із неї.

— Сині ясна?

— Авжеж, люба, і чорнішого годі було знайти! А наступним народився Віллі Бой, так само світлий, як і вона, з зеленими очима. Звісно, його справжнє ім’я було Дивний Порадник — ім’я, взяте з Біблії12, але ми називали його Віллі Бой.

12

Ідеться про такий уривок: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Ісая 9:5). Тут і далі переклад Біблії Івана Огі­єнка 1962 р.

— Дивний Порадник? Я такого не пам’ятаю. Ви впевнені, що то з Біблії?

— Аякже… звідти. Онзелл і точну цитату нам показала: «І кликнуть ім’я йому: Дивний Порадник». Вона дуже релігійна особа була. Завжди казала, що, коли їй важко на душі, варто тільки згадати любого Ісуса — і душа стає легкою, як її печиво з маслян­ки. А тоді народилася Вередлива Пташка, така ж чорна, як і її батько, з тим самим кумедним патлатим волоссям. Але в неї вже не було синіх ясен…

— Тільки не кажіть мені, що це ім’я теж із Біблії!

Місіс Тредґуд засміялася.

— О Господи, ні, люба. Сипсі часто казала, що вона схожа на дрібну худу пташку. Маленькою вона завжди забігала до кухні та цупила трохи печива, приготовленого матір’ю, а потім ховалася під кафе і з’їдала його. Тож Сипсі почала називати її Вередливою Пташкою. Якщо так подумати, вона справді скидалася на маленького чорного дрозда… Ось такі вони були, двоє чорних і двоє світлих, у тій самій родині.