Смерть бере відпустку

Тепер треба підшукати готель не надто далеко від домівки музи´ки. Смерть рушила в напрямку середмістя, зайшла до якоїсь туристичної аґенції, попрохала дати їй план міста, швиденько знайшла театр, від якого її вказівний палець посунувся на папері до дільниці, де мешкав віолончеліст. То було трохи далеченько, але готелі в тих місцях знайшлися. Співробітник порадив їй один із них, без розкоші, але вигідний. Іще він запропонував, що сам туди зателефонує й забронює номер, а коли смерть спитала, скільки винна за послугу, з усміхом відповів, Хай воно мені зарахується. Така вже в людей заведенція, лепечуть собі щось навмання, говорять, не добираючи слів, і їм навіть на думку не спадає, які з того можуть бути наслідки, Хай воно мені зарахується, сказав цей чолов’яга, певне, в непозбутній серед своєї статі зальотницькій надії на приємну зустріч у найближчому майбутньому. Він наражався на ризик того, що смерть відповість йому холодним поглядом, Схаменіться, ви уявлення не маєте, з ким говорите, але вона тільки всміхнулася легенько, подякувала й вийшла, не залишивши ні телефона, ні візитівки. У повітрі по ній залишився відчутний аромат, у якому змішалися запахи троянди та хризантеми. А й справді, вона є тим, на що схожа, напівтроянда, напівхризантема, промимрив собі під ніс службовець, поволі згортаючи план міста. На вулиці смерть зупинила таксівку й назвала водієві адресу готелю. Вона була незадоволена з самої себе. Налякала привітну касирку, покепкувала собі з неї, а то було непрощенне зловживання. Люди й без того вже трусяться перед смертю, тож геть зайве їй з усміхом виростати перед їхніми очима й вітатися, здоровенькі були, мої дружечки, ось я ваша молода, тобто повсякденним, так би мовити, запанібратським відповідником суворої латинської перестороги memento, homo, quia pulvis es et in pulverem reverteris[12]. А зразу по тому, ніби поперед­нього не вистачало, вона мало не кинула симпа­тязі, що зробив їй ласку, безглузде запитання, яким так звані вищі класи суспільства нахабно й зверхньо провокують нижчих від себе, Ти з ким говориш. Ні, смерть не задоволена зі своїх учинків. Вона певно знає, в подобі кістяка їй ніколи не спало б на думку поводитися в такий спосіб, можливо, це трапилося через те, що вона перевтілился в людину й людське стало їй не чужим, як вона сама мусила припустити. Знічев’я вона подивилася в вікно таксівки й упізнала вулицю, якою вони їхали, тут мешкає віолончеліст, а ось де й його домівка на першому поверсі. Смерті неначе щось ураз стислося в сонячній заплітці, вона відчула раптове нервове зворушення, то могло бути тіпання мисливця, що побачив здобич і виціляє її з рушниці, а міг бути й якийсь неясний острах, ніби вона почала сама себе остерігатися. Таксівка зупинилася, Оце ваш готель, повідомив водій. Смерть розплатилася рештою, отриманою в театрі від касирки, Що згори, хай буде вам, сказала вона, не помітивши, що давала згори більше, ніж нарахував таксометр. Виправдовує її те, що вона лише від сьогодні почала користуватися послугами цього громадського транспорту.

Підходячи до готельної стійки реєстрації, вона згадала, що чолов’яга з туристичної аґенції не спитав її імені, а тільки попередив телефонного співрозмовника, Я зараз пришлю до вас гостю, еге ж, гостю, й ось вона тут, гостя, яка не зможе сказати, що її звати смерть, з малої літери, будь ласка, але й не знає, яке ім’я подати, та ба, в неї ж є торбинка, черезплечна торбинка, де знайшлися темні окуляри та гроші, торбинка, де має знайтися й документ на посвідчення особи. Добридень, чим я можу вам допомогти, запитав черговий адміністратор, Зо чверть години тому вам був дзвінок із туристичної аґенції щодо броні для мене, Так, добродійко, на нього я й відповів, То я вже тут, Будь ласка, за­повніть оцей формуляр. Тепер смерть уже знає своє ім’я, підказане посвідченням особи, розгорнутим на стійці, завдяки темним окулярам вона зможе непомітно для адміністратора переписати всі дані про себе, прізвище та ім’я, дату народження, цивільний стан, професію, Готово, сказала вона, Скільки днів ви пробудете в нашому готелі, Маю намір виїхати наступного понеділка, Дозвольте мені зробити ксерокопію вашої кредитної картки, Я не взяла її з собою, але можу заплатити одразу за всі дні наперед, якщо бажаєте, Ні, цього не треба, відказав адміністратор. Він узяв посвідчення особи, щоб звірити з ним написане в формулярі, й підвів очі з виразом подиву на обличчі. На світлині в документі була жінка значно старша. Смерть скинула темні окуляри й усміхнулася. Адміністратор, розгублений, знову поглянув на документ, тепер світлина й жінка навпроти були однаковісінькі, наче дві краплі води. Чи маєте з собою валізу, запитав він, витираючи рукою спітніле чоло, Ні, я приїхала до міста на закупи, відповіла смерть.

Увесь день вона просиділа в номері, пообідала й повечеряла теж у готелі. Допізна переглядала телебачення. Потім поклалася в ліжко й вимкнула світло. Заснути вона не заснула. Смерть не спить ніколи.