Соляріс. Едем.

Лем-фантаст дебютував романом «Астронавти». Примара велетенського чорного гриба все ще нависала над планетою, попіл Хіросіми й Нагасакі, які зазнали атомного удару, стукав у мільйони людських сердець. Перенісши дію роману в 2003 рік, Лем відправив на Венеру експедицію землян, котрі побачили цю планету такою, в яку могла б перетворитися Земля, якби їй випала атомна війна.

Від високої цивілізації на Венері не лишилося нічого, крім руїн, і тільки скорботний слід — два силуети на стіні — свідчив про розумне життя, яке колись там існувало.

«Всю поверхню пологого схилу вкривали дрібні пухирі склоподібної маси, яка застигла в момент кипіння. Ми звернули увагу, що в двох місцях стіна була гладенькою і ледь увігнутою. В проміннях потужного ліхтаря, направленого так, щоб світло падало майже паралельно поверхні, на гладенькому тлі проступали два стертих силуети, загострених угору, наче тіні у високих каптурах. Один сильно нахилявся вперед, ніби падаючи, другий скоцюрбився, немовби присівши і втягнувши голову в плечі».

Цей іще не досконалий роман молодого польського письменника привернув до себе увагу не лише злободенністю і політичним пафосом, а й завидною здатністю автора так моделювати незнане в усіх його суто гіпотетичних частковостях і деталях, що воно набувало дивовижної, майже відчутної реальності.

Проте творчий потенціал Лема проявився трохи пізніше. Прихильники його таланту — аз кожною новою книгою письменника їх ставало дедалі більше — не переставали дивуватися багатогранності його інтересів і науковій ерудиції, які давали йому змогу писати твори настільки різноманітні за жанровими ознаками, що важко було повірити в їхню авторську ідентичність.

Давайте пригадаємо.

«Магелланова хмара» — соціально-фантастичний роман про долі людства в далекому майбутньому, який поряд з «Туманністю Андромеди» І. Єфремова належить до числа комуністичних утопій, хоча цей термін і не зовсім точний.

Цикл романів — «Едем», «Соляріс», «Повернення із зірок», «Непереможений». Їх можна підвести під умовні рубрики «Людина і природа», «Людина і техніка».

Пародійно-сатиричні «Щоденники Йона Тихого» і «Казки роботів».

Серія оповідань та повістей про космольотчика Піркса, в яких усебічному, скрупульозному дослідженню піддається характер людини, його фізичні й духовні можливості, які розкриваються у зіткненнях з незвичайним.

«Діалоги» й «Сума технологій» — серйозні філософсько-соціологічні дослідження про вплив науки й техніки на людство теперішнє і майбутнє.

Нарешті, новий його роман-трактат «Голос неба» — такий собі гібрид; тут учений і художник то запекло сперечаються, то мирно співробітничають один з одним.

Якщо визначити наукову фантастику як синтез наукового і художнього бачення світу в його нескінченних часових змінах, то книги Лема не тільки підтверджують таке визначення, але і яскраво його ілюструють.

Сфера інтересів письменника надзвичайно широка. В неї входять питання філософії й соціології, фізика і кібернетика, астрономія і біологія, медицина й теорія інформації, психологія і хімія полімерів… Стала афоризмом відповідь Лема на запитання, поставлене йому під час зустрічі зі студентами Ленінградського університету, — чи стежить він за науково-популярною літературою. Усміхнувшись, письменник сказав: «Мені ніколи читати науково-популярні книжки, тому що весь час іде на ознайомлення з першоджерелами». І це не було кокетуванням. Зустрічаючись з біологами, Лем і сам відчував себе біологом, а з кібернетиками говорив як фахівець, який навряд чи поступається знаннями перед адептами цієї науки.

Два його романи — «Едем» і «Соляріс», які складають цей збірник, є двома варіантами гіпотетичної зустрічі людей з носіями інопланетного розуму.

Але тут слід зробити невеликий відступ.

У світовій науково-фантастичній літературі протидіють дві точки зору на «братів по розуму», з якими людству, можливо, доведеться зустрітися на одному з острівців життя у Всесвіті. Одні стверджують, що високорозумна істота буде неодмінно схожа на людину. Цю точку зору найпереконливіше обгрунтували відомий радянський письменник-фантаст і визначний палеонтолог Іван Єфремов та англійський астрофізик Фред Хойл. Вони вважають, що в процесі еволюції, який триває сотні мільйонів років, з органічної матерії створилася нарешті найдосконаліша (найдоцільніша) форма для вмісту високоорганізованого розуму. І форма ця — людина. Отже, на планетах з умовами, приблизно схожими із земними (з киснем в атмосфері, не надто віддаленою відстанню до зірки однакового із сонцем класу, певною силою ваги тощо), носії розуму повинні бути схожими на людей. Правда, в одному із своїх фантастичних романів Хойл наділив найвищим розумом… велетенську чорну хмару, яка зрештою досить охоче вступає в контакт з ученими Землі.