Спалах понаднової зiрки

Я вiдчував, що редактор не запалить мене, навiть коли вихвалятиме героя майбутнього iнтерв'ю найдобiрнiшими епiтетами, узятими з усього словникового фонду.

- А дуже просто! - охоче пояснив вiн. - Небреха за безцiнь кинув на свiтовий ринок своу невичерпнi запаси лаврових вiнкiв, якими увiнчували його благородне чоло на незлiченних планетах ста дев'яносто трьох Сонць!

Я добре розумiв, що оце редактор вмiло намагасться затягти мене в тенета не дуже цiкавого завдання. Адже, якщо я навiть таг ки напишу про оту сенсацiйну аферу з лавровими вiнками, вiн уу все одно без жалю викоренить з тексту своум червоним олiвцем. Тiльки виляски пiдуть...

Час було рiшуче боронитися вiд його зазiхань на моу творчi плани.

- А чи не краще вiдрядити котрогось iз практикантiв? - зухвало запропонував я. - Хай набувають досвiду на живому дiлi.

- Котрогось iз практикантiв? - редактор замислено зiбрав зморшки на лобi. - Нi, не можна, - нарештi вирiшив вiн. - Якби мова йшла про вiдрядження на Марс або хай аж на Юпiтер, я б залюбки пристав до твосу пропозицiу. Але я побоююсь, що з цим вiдповiдальним завданням жовторотий студент не впорасться. Капiтан Небреха - мiцний горiшок. Тiльки досвiдчений мисливець за фактами, - редактор явно намагався пiдсолодити гiрку пiлюлю, - видлубас з нього iнтерв'ю рiвно на сто рядкiв плюс, про всяк випадок, п'ятдесят рядкiв запасу.

Але я ще пручався.

- А хiба не можна взяти iнтерв'ю по телефону? _ Швидко, зручно, економiчно...

- I це говорить колишнiй газетяр, а нинi працiвник найпопулярнiшого журналу? - жахнувся головний. - Як тобi не сором, Никодиме!

Ну от, масш!

Редактор клекотiв, i видно було, що вiн ось-ось вибухне повчальними тирадами.

- Про що мова? - хутко зголосивсь я. - Треба ухати - значить, поуду!

Вулкан не вибухнув, але загрозливi димки ще курилися.

- Ну, от бачиш, сам розумiсш, - бурмосився редактор. - Журналiст мусить все побачити на власнi очi, в усьому переконатися особисто. Лише тодi вiн переконас наших вимогливих читачiв. Вiрогiднiсть - ось його бойовий прапор!

Вiн на якусь хвильку замовк.

- Про Небреху ходять казковi чутки, - потому мрiйливо докинув вiн. Мовляв, саме iм'я капiтана забезпечус його друзям лiжко у перенаселених готелях на астероудах, гостинно вiдкривас вiконця адмiнiстраторiв вiдеорам [вiдеорама - кiнотеатр з круговим екраном], коли всi квитки давно проданi, i навiть викликас доброзичливi усмiшки сусiдiв на комунальних кухнях штучних супутникiв...

Так би одразу казав! А то завiвся - Чорноморське узбережжя та Чорноморське узбережжя...

Того ж дня я, спецкор журналу "Навколо Всесвiту" Н.Е.Затуливухо, вилетiв на пiвдень. Але я й гадки не мав, що повернуся не спецкором найпопулярнiшого на всiх планетах Сонячноу системи журналу, а засновником новоу галузi галактологiу - небрехознавства.

2. ДИМ БЕЗ ВОГНЮ

Катер м'яко зарився носом у прибережний пiсок.

- От ми й прибули, - повiдомив моторист, виключаючи двигуна. - Дивiться вздовж цiсу стежки нагору, i ви побачите капiтанову садибу. Iнших будiвель тут немас...

I справдi, стежка в'юнилася мiж скель до мальовничого мiнiатюрного садочка, з пишноу гущавини якого весело визирав бiлий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким виноградом. Тут же, у садочку, мов пам'ятний монумент космiчним звитягам, височiла латана-перелатана ракета капiтана Небрехи. Отут вона востаннс стала на якiр земного тяжiння.

Нараз я примiтив, що з капiтановоу садиби клубочиться густий дим. Вiн сповивав будiвлю, виповзаючи сивими шатами з усiх шпарок.

- Пожежа! - гукнув я, хоч полум'я ще не було видно. Та помилитися було неможливо. Здавна ж вiдомо: диму без вогню не бувас.

Я гарячкував i квапив моториста:

- Хуткiш! Де вiдро?

Але моторист повiвся дивно.

- Ет! - з цiлковитою байдужiстю махнув вiн рукою. - Бачили ми цi пожежi... Одного разу сюди цiла "Ракета" на пiдводних крилах прибула, повнiсiнька туристiв. Вони з моря побачили стовпчик диму i давай волати, як ото ви зараз: "Вулкан! Вулкан!.."

Моторист заплющив лiве око i прицiльно плюнув за борт у медузу.

Я дивився на нього, як на божевiльного.

Будиночок Небрехи вже ледь бовванiв крiзь щiльну димову завiсу, коли моторист вилiз iз свосу механiзованоу калошi i любесенько почав штовхати уу назад у воду. Та ще нахабно попрохав:

- Ану пiддайте з правого борту...

Я мовчки вмочив у воду рушник, замотав ним голову i кинувся до капiтановоу садиби.

- Не робiть дурниць! - гукнув менi моторист. - Повернiться i заберiть своу речi!

Тим часом я висадив плечем вхiднi дверi i як вихор увiрвався до внутрiшнiх покоув земноу резиденцiу мiжзоряного мандрiвника.

Дихати було нiчим. Будиночок вiд погреба до горища був повен диму. Я навпомацки пробирався уперед.

I - весь здригнувся вiд фатального видовиська.

Посеред вiтальнi у глибокому командорському крiслi сидiв кругловидий стариган у тiльнику. Голова його була похилена на синi смугастi груди.

Я одразу впiзнав його - головний редактор завбачливо вкарбував менi в пам'ять особливi прикмети знаменитого капiтана: гола, мов глобус, голова, хвацько закрученi пiд червоними, мов помiдори, щоками вуса, замiсть лiвоу ноги - протез.