Сто років тому вперед

— Хто тут зголоднів? — запитав він. — А то Фіма тицьнув у руку гроші, сказав, що це термінове завдання, і втік.

— А ти як гадаєш? — спитав Фіма.

— Я гадаю, що ви знайшли Колю, геть спотвореного. І його перші слова були: молочка б мені. Ні?

— Ні, не знайшли ми Колі. — Катя взяла у Садовського пакет і сказала: — Спускайтесь, я зараз повернуся.

Але ніхто не став спускатися. Всі слухали, що буде. А Аліса навіть через мієлофон.

Чути було, як Катя натискає на дзвоник. Нагорі відчинилися двері.

— Даруйте, — вибачилася Катя, — я принесла молока вашій киці. Вона у вас така голодна.

— Дякую, — відповів голос. — А то ми ніяк не можемо домовитися.

Двері зачинились.

Катиних кроків не було чути. Видно, вона лишилася стояти під дверима. Вона ж бо думала, що люди здивуються, можливо, навіть відмовляться од молока…

— Іде назад, — повідомила Аліса, яка чула думки кицьчиної господині.

— Навіщо? — спитав Фіма.

— Зараз дізнаєшся, — мовила Аліса й не змогла стримати усмішки.

Знову почувся звук відчинюваних дверей. І той самий голос промовив:

— Добре, що ти не пішла, дівчинко. Тримай шістнадцять копійок. Я тобі за молоко винна. Дякую ще раз. Ти завтра молоко принесеш?

Зніяковіла Катя спустилася, тримаючи на долоні шістнадцять копійок.

— Ну що, тепер щодня будеш ходити? А то кицька голодна.

— Доведеться, — сказала Аліса. — Знаєш, що ця бабуся своєму чоловікові зараз говорить? “Хвалити бога, котяче молоко стали по квартирах носити. Тепер нам із тобою, Ваню, нема чого сваритися”.

— А він що відповідає? — спитав Садовський.

— Він каже: “Не турбуйся, знайдемо, через що посваритися”.

— От і добре, — зауважив Садовський. — А то їм жити буде нудно.

Залишилося ще три поверхи. Діти пройшли їх хвилин за шіаддять. Аліса всім дала послухати мієлофон, але нічого підозрілого не виявилося. За дверима квартир жили звичайнісінькі люди — сварилися, мирилися, розмовляли… але ніхто нікого не катував, не погрожував. У підвалі теж нікого не було.

Розділ ХХІІІ ІШУТІН ПЕРЕДУМАВ

У дворі чекала Мила Руткевич із промасленим пакетом.

— Перерва на обід, — сказала Юлька. — Нічого не знайшли?

— Нічого, — відповіла Аліса. — У цей під’їзд вони всі зайшли, і ніхто з нього не вийшов. Не уявляю, що робити.

— Ходімо на лавку, — запропонувала Катя. — Одна голова добре, а десять краще. Перекусимо й що-небудь придумаємо.

— Неодмінно придумаємо, — запевнив Фіма Корольов. — У мені вже формуються сякі-такі ідеї.

— Я знаю, — мовив Садовський. — Я вже навчився читати його думки без мієлофона. В голові у Корольова формується ідея космічних польотів на повітряних кулях.

— Відчепися! — розсердився Фіма. — З тобою зовсім неможливо серйозно розмовляти!

— А я з тобою й не маю наміру серйозно розмовляти, — сказав Садовський. — Якщо з тобою серйозно розмовляти, можна луснути зо сміху.

Мила роздала бутерброди й половинки огірків. Тут, на подив усіх, прийшла й Лариса. Вона йшла, широко позіхаючи, і несла цілий кошик їстівних припасів.

— Вмираю спати хочу! — призналася вона. — Я навіть дорогою на ходу спала.

— Ларисо, ти велика людина, — сказав Коля Сулима.

— Ти так серйозно думаєш? — запитала Лариса. — Мені вельми приємно.

Сулима їй подобався, тому що був серйозний, грав у шахи й носив окуляри.

— Він так не думає, — зауважив Фіма. — І якщо мені не віриш, візьми мієлофон і послухай його думки.

— Ніколи в житті не слухала чужих думок. І не буду.

— Чому? — спитала Юлька, розпаковуючи її кошик.

— А раптом у думках непристойне слово зустрінеться?

— Де ж ти набрала стільки харчу? — поцікавилась Юлька.

— Це мені бабуся дала, — сказала Лариса. — Я їй пояснила.

— Що ти їй пояснила? — злякалася Катя Михайлова.

— Я їй нічого зайвого не сказала, — відповіла Лариса. — Я тільки сказала, що до нас приїхала одна дівчинка з майбутнього і вона зголодніла.

— А бабуся? — спитала Катя.

— А бабуся охнула й відповіла: “Ой, така дорога — і нічого не поїсти!” От ми з нею і спустошили холодильник.

Поки діти їли, Аліса прислухалася до думок двох жінок, які зупинилися посеред двору й обговорювали погану поведінку якогось Івана Петровича, котрий грає ночами на акордеоні й не дає нікому спати. Аліса слухала їхні Думки, бо сподівалася, що вони могли бачиш піратів або Колю.

Раптом Аліса підвелася, сховала проводок у сумку, підійшла до жінок, і діти почули, як вона сказала:

— Ви слушно турбуєтесь про вашу дівчинку. Вона вже півгодини плаче ревними сльозами, бо думає, що ви ніколи вже не вернетесь. Вона плаче, а ви тут обговорюєте поведінку якогось Івана Петровича!

Сказавши так, Аліса повернулася на лавку, а жінки здивовано дивились їй услід. Потім одна із них мовила:

— Я й справді забалакалася. — І зникла в під’їзді.

Друга подивилася на Алісу підозріло й сказала:

— Яка невихована дівчинка!

— Ти їй про яку дівчинку сказала? — спитала Юлька.

— Її донька вдома сидить і думає, що мама ніколи не вернеться. А мама зовсім про неї забула. Довелося нагадати.

— Покуштуй пирога, — запропонувала Лариса. — Моя бабуся веліла неодмінно тебе пригостити. Вона сказала, що таких у вас не печуть, бо вона забере секрет із собою в могилу.