Сто років тому вперед

Аліса підбігла до дверей, відсунула засув, і полонені зайшли всередину. Юдзо побачив батька й кинувся до нього. Професор обняв сина. Знову засвітився екран. На ньому був Хазяїн.

— Я виконав твої умови, — почав він. — Тепер ви повинні піти звідси й дати моїм ашиклекам спокій.

— Я так боявся за тебе, батьку, — сказав Юдзо, не звертаючи уваги на слова Хазяїна.

— Ти поводився, як справжній мужчина, — мовив професор Комура.

— Я чекаю! — зажадав Хазяїн.

Зачекаєш, — відповів Комура. — Нам треба порадитися.

Він обернувся до Поліни.

— Як ви себе почуваєте? — спитав він.

— Добре, про мене не турбуйтесь. Якби не Посейдрн, ми б уже давно загинули.

— Я виконував свій обов’язок, — відповів робот. — Але чому нас випустили? Що ви придумали?

— Придумала Аліса, — відповів професор. — Це їй я повинен бути вдячний усе життя. Вона збагнула, коли я вже був у повному відчаї, що роботів може зупинити тільки загроза життю ашиклеків. І ми вдали, що збираємося розбити скло.

— Вдали? — спитав Хазяїн, котрий слухав що розмову.

— Не зовсім так, — сказав професор. — Якби це не допомогло, я б розбив скло.

— І загинув?

— Таж. І загинув.

— Я б не дала цього зробити, — мовила Аліса Поліні. — І до того ж ми з професором мали рацію. Він потім так здорово вів переговори з роботами, що їм довелося здатись.

— Ми не здалися, ми школи не здаємося, — відповів Хазяїн.

— Помовч, — цитькнув Посейдон. — Ти заважаєш людям розмовляти. Коли треба буде, ми тебе покличемо, вбивце.

— Аз тобою я взагалі не бажаю розмовляти, залізна бляшанко, — раптом розізлився Хазяїн. — Тебе я все одно уб’ю. Звідси ти не вийдеш.

— Оце вже зовсім невідомо. Хоча, чесно кажучи, я б залюбки розібрав тебе на запчастини.

— Послухай, роботе, — озвався професор Комура. — Ми залишимося тут, і з нами залишаться всі ашиклеки доти, доки твої слуги не полагодять один із наших кораблів і не повернуть туди все, що а нього вкрали. Після цього ми полетимо.

— Це неможливо, — відповів Хазяїн, трохи подумавши. — Речі, які взято у вас на кораблях, зіпсовано або використано. Вам звідси не вилетіти.

— Ти не брешеш? — запитав професор.

— Я не можу брехати, — відповів Хазяїн. — Мені нема потреби розмінюватися на такі людські дурниці, як брехня.

Ашиклеки з’юрмилися довкола, повискуючи, ніби прохали їх відпустити.

Посейдон ухнув на них, і ашиклеки розбіглися увсібіч.

— Гаразд, — сказав професор. — Поки ми не придумаємо виходу, нам доведеться залишатись тут.

— Ні в якому разі! — вигукнув Хазяїн. — Ашиклеки зголодніють, вони нервують, вони можуть захворіти. Їм пора відпочивати!

— Тоді запропонуй вихід, — мовив Комура.

— Я не можу вас утримувати, — признався Хазяїн. — У мене все розраховано. Я знищую всіх, хто тут опиняється, не через жорстокість, а для того, щоб не позбавляти ашиклеків їхньої їжі. Вам треба полетіти або загинути добровільно.

— Зачароване коло, — озвався Посейдон. — Логічна неув’язка. Полетіти не можна, тому треба полетіти. Треба б перевірити твої блоки пам’яті, кузене. Пора на ремонт.

— Я тебе вб’ю, — повторив Хазяїн. — Я можу вислуховувати образливі слова від людей, але від робота — ніколи!

— Я виходжу! — сказав Посейдон.

— Та постривайте, ви збожеволіли— обурилась Поліна. — Ви, як діти. Хіба бувають бійки між роботами?

— Це буде не бійка. Це буде смертельний бій, — мовив Хазяїн.

— Згода, — сказав Посейдон. — Іншого мені не треба.

Він упевнено пішов до дверей.

— Посейдоне, я тобі наказую залишатися! — протестувала Поліна.

— Як тільки я порішу цього мерзотника, всі проблеми, буде розв’язано, — відповів Посейдон.

І він одчинив двері.

Всю увагу було звернено на Посейдона, і тому запитання професора спершу почув тільки Хазяїн.

— А гравітаційні двигуни вашого корабля, — спитав він, — працюють?

— Двигуни нашого корабля в повному порядку, — відповів Хазяїн, і екран погас.

Хазяїн пішов назустріч Посейдону.

Юрбою кинулись до відчинених дверей ашиклеки, але Юдзо з Алісою зачинили двері.

— Як увімкнути екран, аби ми бачили, що там відбувається? — спитала Аліса. — Ми ж нічого не дізнаємося.

І немовби у відповідь на її слова екран знову спалахнув і на ньому з’явилось зображення перехрестя двох коридорів. З одного боку до нього підходив Посейдон. З другого в оточенні роботів — Хазяїн.

— Вони уб’ють його! — скрикнула Аліса.

— Мабуть, нелегко вбити старого робота-розвідника, — зауважила Поліна. — Він їм іще покаже.

— Він має рацію, — сказав Юдзо. — Так чинять мужчини. Якщо Посейдон загине, я піду замість нього.

16

Їм було видно, як чорний Хазяїн повернувся і жестом наказав Посейдонові йти за ним. Вони зайшли у велику низьку залу, можливо, резервний двигунний відсік. Стелю зали підтримували металеві колони. Під кожухами стояли якісь механізми.

Хазяїн зупинився.

Один із роботів підніс йому трубку з потовщенням на кінщ. Другу таку трубку дали Посейдону. Це була зброя. Але звуки не долинали до зали, в якій чекали люди й ашиклеки, і тому незрозуміло було, як користуватися цією зброєю. Та ось Хазяїн підняв руку, і з розтруба трубки вилетіла світло-зелена нитка вогню.