Світло між двох океанів

Коли нарешті прибув човен, щоб забрати Тома на весілля, на причал ступив Невіл Віттніш, готовий замінити його на час відсутності.

— Усе гаразд?

— Сподіваюсь, що так, — мовив Том.

Після короткого огляду Віттніш похвалив його:

— Ти вмієш поводитися з маяком, що є, то є.

— Спасибі! — сказав Том, щиро зворушений похвалою.

— Готовий, хлопче? — запитав Ральф, коли вони вже збиралися відчалити.

— Бог його знає, — відповів Том.

— Точніше і не скажеш. — Ральф звернув погляд на обрій. — Уперед, красунчику! Треба доправити капітана Шерборна, орденоносця Військового хреста до його мамзелі.

Ральф розмовляв із катером так само, як Віттніш звертався до маяка, — наче то були живі істоти, близькі їхнім серцям. «І що тільки не вподобає людина», — подумав Том. Він не відводив очей від вежі. Життя повністю зміниться, коли Том знову її побачить. Раптом чоловік відчув напад гострого болю: чи буде Ізабель любити Янус так само, як він? Чи зрозуміє вона його світ?

Розділ 7

— Бачиш? Через те, що він на такій висоті над рівнем моря, світло проходить понад лінією землі — за лінію горизонту. Не сам промінь, а відблиск, його світло.

Том стояв позаду Ізабель на галереї маяка, обійнявши її й схиливши підборіддя на плече дружини. Січневе сонце розси´пало відблиски золота на темному волоссі дівчини. Йшов 1922 рік і їх другий день удвох на Янусі. Повернувшись із кількаденного медового місяця в місті Перт, вони відразу ж вирушили на острів.

— Це ніби заглядати в майбутнє, — мовила Ізабель. — Можна завчасно врятувати корабель, ще до того, як він зрозуміє, що потребує допомоги.

— Що вищий маяк і що більший порядок лінз, то далі світить його промінь. Янус світить набагато далі за інші.

— Я ще ніколи в житті не була так високо! Наче летиш! — сказала вона і вирвалася з обіймів, щоб обійти вежу ще раз. — Скажи знов, як ти називаєш цей спалах — те слово…

— Характер. Кожен береговий маяк має свій характер. Цей спалахує чотири рази під час кожного двадцятисекундного оберту. Тому на всіх кораблях знають: щоп’ятисекундний спалах — це Янус, а не Лювін, Брейксі чи ще якийсь.

— Як вони знають?

— На кораблях зберігається список маяків, які вони проходитимуть на своєму шляху. Час — це гроші, якщо ти шкіпер. Їм завжди кортить зрізати кут мису — хочуть бути першими, щоб розвантажитися й підняти на борт новий вантаж. Менше днів на морі, крім іншого, заощаджує зарплатню екіпажу. Маяк тут, щоб тримати їх на відстані, змусити пригадати про обов’язки.

Крізь скло Ізабель побачила масивні чорні штори у світловій камері.

— Для чого вони? — запитала дівчина.

— Захист! Лінзі однаково, яке світло збільшувати. Якщо вона може перетворити маленький вогник на сліпучий спалах, уяви, що здатна зробити із сонячним світлом, коли стоїть нерухомо цілий день. Звичайно, все гаразд, якщо ти за десять миль звідси. Але не дуже добре бути на відстані десяти дюймів. Тому її треба захищати. І захищати себе — удень я б засмажився всередині, якби не спущені штори. Ходи туди, і я покажу тобі, як це працює.

Залізні двері брязнули за ними — вони зайшли у світлову камеру й крізь отвір у сам маяк.

— Це лінзи першого порядку, дуже яскраві.

Ізабель дивилася на веселки, що їх відбивали призми.

— Це так мило.

— Товсте скло в центрі — лінза з рефлектором. Тут чотири лінзи, але їх може бути різна кількість залежно від характеру. Джерело світла повинно вирівнюватися точно з висотою лінзи, так щоб усе світло збиралося нею.

— А всі круги зі скла навколо лінзи з рефлектором?

Довкола лінзи були розташовані окремі дуги тригранного скла, наче кільця в дартсі.

— Перші вісім переломлюють світло: вони вигинають його в такий спосіб, щоб, замість направлятися на місяць чи на дно океану, де із нього жодної користі, світло йшло прямо на море — круги зі скла змушують його змінити кут. А бачиш кола над і під металевою пластинкою? Їх чотирнадцять, що далі від центру, то вони товстіші. Вони відбивають світло назад, щоб усе воно концентрувалося в одному промені, а не просто розходилося в різних напрямках.

— Таким чином жоден промінь не зникне, не окупивши себе, — мовила Ізабель.

— Можна сказати й так. А ось і сам механізм, — сказав Том, указуючи на маленький апарат на металевій підставці в самому центрі, накритий сітчастим корпусом.

— Виглядає не дуже.

— Зараз так. Але цей сітчастий корпус — гартівна сітка, що змушує випарувану нафту горіти яскраво, наче зірка, щойно досягається необхідна концентрація. Сьогодні ввечері я тобі покажу.

— Наша власна зірка! Нібито світ був створений лише для нас! І сонячне світло, і океан! І ми належимо тільки собі!

— Гадаю, маяк думає, що я повністю належу йому, — сказав Том.

— Жодних надмірно цікавих сусідів або нудних родичів. — Вона вкусила його за вухо. — Лише ти і я…