Таємниця двох океанів

Що лишалося робити? Не кидати ж сітку, яка годує Нгаару та його сім'ю, платить податки, платить борги старому Татані — Робінсону — за горілку, за тютюн, за гачки… Щоправда, тут надмірно глибоко, але такому нирцеві, як Нгаара, навіть уся довжина вірьовки не страшна. А якщо акула? Це було б неприємно, але ніж за поясом, і акулі не поздоровиться.

Нгаара скинув стару фуфайку, потерті, в рясній мозаїці латок, штани і тихо, сторч головою, шугнув у чорну воду. Хоча, за звичкою, він зараз же розплющив під водою очі, але в кромішній пітьмі, порівнюючи з якою зоряна ніч нагорі здавалася сутінками, він не побачив вірьовки. Лише пошаривши рукою, він піймав її і швидко почав спускатися по ній вниз.

І раптом його широко розплющені очі побачили щось таке, від чого дрож забобонного страху пройняв усе його тіло.

Далеко внизу, в безодні океану, сяяло величезне сріб-листотуманне скло, неначе місяць, зійшовши з неба, занурився в темні води і поширює там своє сильне світло, а навколо нього танцюють яскраві білі цятки, немов підводні духи зустрічають свого володаря священними веселими танцями. Зненацька глухий співучий удар долинув звідти, з глибини, і потряс усе задубіле тіло Нгаари. Удар за ударом, удар за ударом, розмірені й могутні, вони линули, здавалося, звідусіль, наче велетні били по дивовижному, як гора, гарбузу — барабану рапануйців. Зелені й оранжові кола попливли перед очима Нгаари, який уже почав задихатися, і, тремтячи від священного жаху, він рвонувся вгору, намагаючись нічого не бачити й не чути. Але приголомшливі удари гнали, переслідували, наздоганяли його, поки, нарешті, він, майже збожеволілий, не вискочив біля самого борта каное. Він вчепився в нього тремтячими, ослаблими пальцями й довго, ікаючи від страху, не міг віддихатися. Трохи отямившись, Нгаара з острахом оглянувся й, переконавшись, що він один, приклав вухо до води. Чорна безодня оглушила його новим ударом, він підскочив, як пружина, перевалився через борт каное й упав на дно. І знову йому здалося, що навіть дно човна ледве помітно й розмірено здригається від таємничих ударів, що доносилися знизу, і тоді, остаточно втративши розум, Нгаара скочив, вихопив ніж, одним змахом відрізав вірьовку від дорогоцінної сітки, годувальниці сім'ї, і відчайдушно, немов рятуючи життя, почав працювати веслом…

Цілу ніч він був наче у гарячці, кидався на своєму очеретяному ложі, бурмочучи та викрикуючи страшні слова про оповитий сріблястою хмарою місяць, що поринув у безодню океану; про танок зірок навколо нього та гуркіт священного барабана, що супроводжував танок. І дружина його Ангата, охоплена розпачливим жахом, голосила разом з ним усю ніч, а вранці прийшли сусіди й родичі, і звістка про страшне видіння Нгаари нечутно понеслась по острову, охоронювана, наче таємниця, від білих, які, звичайно, не повірять у видіння Нгаари й будуть переслідувати та жорстоко карати єретиків і віровідступників за повернення до своїх стародавніх богів.

Але минуло кілька днів, і старий Те-хаха, одурманений спиртом і весь просякнутий ним, одержавши у Ро-бінсона склянку горілки за мішок кокосових горіхів, розплескав йому дивну таємницю острова. І через кілька годин бронзовошкірий боцман Рібейро перевіз таємницю в шлюпці на борт моторної шхуни «Санта-Марія», яка доставила Робінсону нову партію спирту, гнилого ситцю, готового одягу «останнього фасону» та різних барвистих брязкалець. І першим почув про цю таємницю дон Хуан Гомец Гонзалес, журналіст із Вальпарайзо, який випадково забрів сюди, на цей невеселий острів, як приятель і гість капітана шхуни. Того ж самого дня, ввечері, журналіст, отямившись від сонячної спеки і передчуваючи несподівану сенсацію для своєї газети, в шлюпці дістався до місця, вказаного старим, постійно п'яним Те-хаха. Зупинивши шлюпку напроти халупи Нгаари, дон Хуан пірнув у воду й повернувся зовсім приголомшений. Він бачив сріблястотуманну сяючу кулю, і хоча не чув гуркоту барабана, але прийняв на віру слова Нгаари про нього, передані Робінсону старим Те-хаха. І вже рано-вранці шістнадцятого серпня радіостанція «Санта-Марія» передавала у Вальпарайзо, редакції газети «Ель-пополо», довгу, з потрясаючими подробицями кореспонденцію під сенсаційним заголовком: «Таємниця острова Рапа-Нуї». Того ж дня, ввечері, ця сенсація рознеслася вже по всьому світу, збентеживши і спантеличивши вчених та мандрівників, а за ними й мільйони читачів газет.

На віддалі в п'ятсот кілометрів на північний захід від острова радіограму з «Санта-Марії» перехопив маленький жовтолиций радист з крейсера, що мчав на всіх парах у південно-східному напрямі. Радист доповів про радіограму своєму командирові, і капітан Маеда прочитав її з неприхованою цікавістю й задоволенням…

* * *