Читаем Таємниця двох океанів полностью

Якусь мить зоолог стояв непорушно. Потім, схопившись за голову, вибіг з центрального поста.

Капітан, старший лейтенант і комісар мовчки провели його очима.

За хвилину капітан важко підвівся з стільця.

— Олександре Леонідовичу, візьміть на себе керівництво роботами по ліквідації недоробок. Людей не квапити, не перевтомлювати. Розпорядок вахт нормальний.

Він кивнув головою і вийшов. Слідом за ним вийшов і комісар.

«Піонер» продовжував нестримно нестись за раніше визначеним курсом…

* * *

Павлик ходив увесь день з червоними очима. Ніколи з такою силою й болем горе не дошкуляло йому.

Пішов друг, з яким всього лише за два місяці знайомства пережито було стільки, скільки не зазнав Павлик за всі попередні чотирнадцять років свого життя. Пішов добродушний велетень, що покорив серце хлопчика своєю надлюдською силою, простотою незлобивої, безхитрої душі, буденною мужністю. Кожним кроком своїм, кожним вчинком він вів Павлика за собою шляхом непомітного героїзму в повсякденному, звичайному житті, у роботі, в бою з природою і ворогами…

І, залишившись сам у каюті Плетньова, Павлик уявив собі свого друга непереможним богатирем, стародавнім норманським вікінгом з довгими світлими кучерявими вусами, з новим, незвичайно суворим прекрасним обличчям.

І Павлик падав на подушку своєї койки, уткнувшись у неї обличчям, здригався у нечутних риданнях, що краяли серце.

І з ким би він не зустрічався у ці години на роботі, в їдальні, під час відпочинку — на всіх обличчях він бачив відображення тієї ж мовчазної замкнутої скорботи. І, сам не усвідомлюючи цього, він був вдячний кожному за те, що не почував себе самотнім у своїм горі, що його біль зливається й розчиняється в загальному почутті любові до його друга та вболівання за його долю…

Лише одного разу, перед Маратом, він не витримав і розкрив своє змучене серце. Наприкінці дня, того жахливого дня, на початку якого стала відомою доля Скворешні, Павлик зустрів Марата в порожньому коридорі. Марат ішов з якимсь дивним обличчям, з очима, які болісно шукали щось втрачене, що ось-ось мусить появитися, знайтись і повернути щастя, яке наповнювало досі його життя…

— Марате, — тихо, здавленим голосом зупинив його Павлик, — ти не пам'ятаєш? Я давно дав йому почитати книжку з бібліотеки… «Роб-Рой» Вальтера Скотта. Він сказав, що ти взяв її у нього. Вона в тебе, Марате?

Голос у нього затремтів, губи скривилися. Він сховав обличчя в сльозах, що нестримно гекли, на грудях Марата і уривистим голосом промовив:

— Ах, Марате, як йому подобалася ця книга! Як йому подобався Роб-Рой! Він казав: «Oт це герой!» А сам? А сам?..

Марат, наче тільки що опам'ятався, помовчав, потім поклав руку на голову хлопчика.

— Не плач, Павлику… Ми повинні бути завжди готові до цього… Уяви собі, що він загинув у бою…

— Так то ж у бою! — вигукнув Павлик, відриваючи мокре обличчя від грудей Марата. — А тут?

– І це був бій, голубчику. Бій за врятування «Піонера». І він загинув на бойовому посту.

Павлик помовчав, потім, схиливши голову й витираючи кулаком сльози, прошепотів:

— Я його ніколи, ніколи не забуду! А ти, Марате?

— Я теж, Павлику… — зітхнув Марат, і чубчик на його тімені сумно затремтів.

Вони помовчали, потім Марат сказав:

— Ти чув, Павлику, капітан послав радіограму у Владивосток і повідомив про цю подію… Він просив негайно послати на острів найкращий, найбільш швидкохідний гідроплан, щоб відшукати Скворешню живого чи мертвого. Він долетить до острова ще скоріше, ніж міг би повернутися туди підводний човен. І капітан ще запропонував, щоб підводний човен зустрів гідроплан де-небудь в океані і передав йому свого водолаза із скафандром. Кажуть, що Арсен Давидович упросив капітана, щоб саме його відправили туди на гідроплані. Адже він лікар і досвідчений водолаз.

— Який він чудовий, наш капітан! — із захопленням сказав Павлик. — І Арсен Давидович теж… — Потім, зітхнувши, додав: — І всі тут такі хороші… Правда, Марате?

Розділ XIII

ДО РІДНИХ БЕРЕГІВ

В ніч на двадцять перше серпня «Піонер» проходив уздовж островів Фаннінга, що рідким ланцюгом простяглися з північного заходу на південний схід. Залишивши їх по правому борту, «Піонер» опинився перед широкими просторами океану, майже зовсім пустинними аж до Японських островів. Лише кілька самотніх острівців та загублених рифів скупо оживляли цю безмежну водну широчінь, густо усипану зате на південний захід від шляху «Піонера» незчисленними островами Маршальського, Каролінського та Бонінського архіпелагів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

На исходе ночи
На исходе ночи

Заглавная повесть книги посвящена борьбе сотрудников органов госбезопасности с уголовно-политическими антисоветскими бандами, действовавшими в Молдавии в первые послевоенные годы. В своей работе автор использовал материалы из архива КГБ МССР, а также беседы с чекистами — непосредственными участниками событий.Повести «Когда цепь замыкается» и «Ангел пустыни», а также рассказ «Талон к врачу» посвящены ответственной, полной опасности деятельности работников милиции. Обе повести отмечены дипломами на Всесоюзных литературных конкурсах MBД СССР и Союза писателей СССР.Свои впечатления от поездок со Англии и Испании Евг. Габуния отразил в путевых заметках.

Алексей Александрович Калугин , Вячеслав Михайлович Рыбаков , Евгений Дзукуевич Габуния , Иван Фёдорович Попов , Константин Сергеевич Лопушанский

Фантастика / Приключения / Детективы / Путешествия и география / Прочие Детективы
«Лахтак». Глубинный путь
«Лахтак». Глубинный путь

…Как много трудностей пришлось преодолеть экипажу «Лахтака» прежде чем они смогли с честью завершить свою экспедицию! Отважные исследователи неуклонно шли к своей цели, героически борясь с происками врагов и мужественно преодолевая стихийные бедствия. Командой «Лахтака» на ее трудном пути руководил штурман Кар. Образ этого мужественного патриота, волевого, гуманного и скромного, — несомненная удача автора… Основное ядро действующих лиц романа «Глубинный путь» — пламенные советские патриоты, люди большого размаха, умеющие мечтать и претворять свои высокие мечты в реальные дела. Инженеры Макаренко, Самборский, доктор Барабаш, академик Саклатвала — все они живые люди, способные на глубокие чувства… СОДЕРЖАНИЕ: «Лахтак». (1935) Роман. Перевод Бориса Слуцкого Глубинный путь. (1948) Роман. Перевод М.Фресиной Рисунки А. Лурье

М. Фресина , Николай Петрович Трублаини

Фантастика / Приключения / Морские приключения / Путешествия и география / Научная Фантастика