Таємниця двох океанів

За хвилину робота перетворилася в забавний, захоплюючий спорт. Камера наповнилася жартами, сміхом, вигуками. Лише Павлик і Горєлов працювали мовчки й зосереджено. Павлик все не міг забути злісного погляду Горєлова. Горєлов, ще до того як взятися за збирання, швидко оглянув середину свого спорожненого мішка і тепер, з досадою відкинувши його, гарячково працював, не стільки полюючи на тварин, скільки розкидаючи їх у різні |юки. Він швидко наближався до кутка, де Павлик обережно розплутував клубок із чудових морських лілій, горгоній, голотурій та яскравих морських зірок. Несподівано в середині клубка пальці Павлика наткнулися на щось тверде, вугласте. Обережно розсунувши сплетіння паростків, променів і присосків, Павлик насилу витягнув щось металеве, надзвичайно важке — і ахнув од здивування: перед ним був знайомий ящичок для запасних частин «ундервуда» Горєлова!

Напружено тримаючи ящичок в обох руках, Павлик із здивуванням розглядав його. В цю мить Горєлов підійшов майже впритул до хлопчика і підняв голову. Зігнутий, з опушеними додолу руками і піднятою головою, він був схожий у своєму скафандрі на казкове страховище, яке приготувалося до стрибка.

Дрож страху пройняв усю істоту Павлика, коли, обернувшись, він побачив перед собою цю страшну постать і очі, ті самі, повні люті й погрози, похмурі, глибоко запалі очі. Павлик ледве спромігся пробелькотати:

— Федоре Михайловичу, навіщо це тут? Адже частини можуть поржавіти, зіпсуватися?

Не розгинаючись, з опущеними очима, Горєлов різко вирвав з рук Павлика важкий ящичок і приглушено, уривистим голосом сказав:

— Та ні ж! Там немає запасних частин. Я туди переклав деякі лабораторні інструменти для збирання…

Він швидко сховав ящичок у внутрішню кишеню мішка і мовчки, не глянувши на Павлика, продовжував укладати тварин у мішок.

Комісар дивився з свого кутка…

Збирання було закінчене. Все пройшло благополучно, нічого із здобичі не було загублено, нічого не зіпсовано. Учасники екскурсії, задоволені і втомлені, виклали з мішків свою здобич у лабораторні ванни та ящики і розійшлися по каютах.

Горєлов разом з усіма пройшов по коридору, відчинив двері своєї каюти і зник за ними. Двері різко, з уривчастим стуком, зачинились, і Горєлов з перекошеним від люті обличчям на мить застиг на місці біля них. Він важко дихав; великі настовбурчені вуха пашіли, немов з них зідрали шкіру; величезні кулаки то стискалися, то розтискалися. Підійшовши до розібраної друкарської машинки, він вийняв з кишені штанів ящичок, потримав його у тремтячій руці і вставив на місце. У надзвичайному збудженні, немов звір у клітці, він заметався по каюті, міряючи її з кінця в кінець широкими кроками. З його посірілих губ час від часу зривалося хрипке бурмотіння:

— Треба кінчити… Цей хлопчисько… Треба кінчити…

Люто стукнувши кулаком по круглому столу, він упав на стілець біля нього й застиг, нерухомо схиливши голову. «Піонер», набираючи швидкість, відпливав од банки Бьордвууд, тримаючи курс на Вогняну Землю.

* * *

Йти було досить важко. На кожному кроці траплялися величезні уламки скель, стрімчаки, що сягали аж до поверхні або виступали над нею, піщані обмілини та банки, які іноді круто й високо здіймалися над дном. Під час обходу цих перешкод били назустріч, немов вириваючись із труб, сильні струмені течії. Хоч море тут, у прибережній смузі біля Вогняної Землі, неглибоке — тридцять-сорок метрів, рідко глибше, — але світло зверху ледве доходило до дна. Густі зеленуватосині сутінки примушували весь час тримати ліхтарі засвіченими, і все-таки видимість була дуже слабкою.

На поверхні океану лютувала страшенна буря. Вона досить помітно давала про себе знати навіть тут, на дні. Часом доводилося зупинятися, щоб устояти на ногах; доводилося боротися з натиском підводних хвиль, щоб просуватися вперед.

Після довгої ходьби Павлик, нарешті, втомився й пустив у дію гвинт на найменшу кількість обертів, щоб не віддалятися від інших екскурсантів.

Зоолог і Скворешня уперто йшли пішки. Зоолог вважав, що на такому гарному щільному піщаному грунті при повільній ходьбі краще всього збирати придонних тварин. Скворешня не заперечував. Він був досвідчений і витривалий підводний ходак.

Дно поступово підвищувалося, і, нарешті, попереду показалася темна маса густих хащ водоростей.

— Скоро буде легко, бічо, — сказав зоолог Павлику. — Прорвемся тільки крізь стіну цих Макроцистіс перифера, а там, під їх захистом, і бурі не відчуємо, та й течія ослабне…

— А знаєте, Арсене Давидовичу, — відповів Павлик, — виходить, що Марат мав рацію, коли пропонував посіяти ці водорості в Охотському морі… Він хотів відвести холодну течію від наших берегів!