Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають, -
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають… (1845)
Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!…
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Остатні продають штани…

К врагам украинского народа, кроме немцев и русских, следует присоединить еще евреев. Тогда будет полный комплект для стереоскопического изображения украинской ситуации:

Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать - і мовчать! (1848)

Украинская хата - средоточие всех бед:

За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
… Я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї…
… В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
… Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, Боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм… (1850)

До конца жизни Шевченко не устает повторять:

Ні тихої хатиночки
В забутому краю,
Ні тихої долиночки,
Ні темного гаю;
Ні дівчини молодої
Й малої дитини
Я не бачу щасливої…
Все плаче, все гине!
І рад би я сховатися,
Але де - не знаю.
Скрізь неправда, де не гляну,
Скрізь Господа лають!… (1845; 1860)

У самого-то все правда? Десятилетиями Украина без конца все гибнет и гибнет. Так может быть умирание - не единственное ее занятие? Может было и еще что-нибудь? Например:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть. (1847)

Конечно, была и нормальная жизнь нормальных людей. Но об этом Шевченко говорил редко и неохотно. Его артистической натуре это было не интересно. Он этого не ценил. Это не соответствовало его революционному темпераменту (в переводе с греческого его имя означает "бунтарь"). Лишь изредка он немного остывал и тогда становился чуть более объективным. Так в трудную минуту вынужденного досуга он вспомнил и про "Садок вишневий коло хати", и про нормальную жизнь на свободе. Вспомнил и включил стихотворение в цикл "У казематі".

Конечно, десятилетиями на Украине, кроме "классовой эксплуатации" и "национального гнета", шла еще обычная человеческая жизнь. Этим и объясняется такая парадоксальная ситуация:

Тяжко-важко сиротині,
А ніхто

не бачить…… Я, юродивий, на твоїх руїнах
Марно сльози трачу, заснула Вкраїна…
… Тілько я, мов окаянний,
І день, і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить , і не знає -
Оглухли, не чують …

Все оглохли и ослепли. Кроме кобзаря. Он один, словно окаянный (эпитет этот происходит от имени Каина), все видит, все слышит и твердо знает: Украина гибнет.