Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

… аж ось і сам,
Високий, сердитий,
Виступає; обок його
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще на лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цаце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршомазам.
Ото дурний! а ще й битий!
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
За богами - панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані -
Пикаті, пузаті!…
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали,
Ніби без'язикі -
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали,
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли -
Здалека не чути -
О отечестве, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!…
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиглику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… Та в пику
Його як затопить!…
Облизався неборака
Та меншого в пузо -
Аж загуло!… а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!… ура!… ура!… а, а, а…»
Зареготався я, та й годі… (1844)

Императрица Александра Федоровна, мать воспитанного Жуковским Александра Второго, вызывала у Тараса Шевченко особую ненависть. В 1860 году, в связи с ее кончиной, он написал следующий шедевр:

Хоча лежачого не б'ють,
То і полежать не дають
Ледачому. Тебе ж, о Суко!
І ми самі, і наші внуки,
І миром люди прокленуть!
Не прокленуть, а тілько плюнуть
На тих оддоєних щенят,
Що ти щенила. Муко! Муко!
О скорб моя, моя печаль!
Чи ти минеш коли? Чи псами
Царі з міністрами рабами
Тебе, о люту, зацкують!
Не зацкують. А люде тихо,
Без всякого лихого лиха
Царя до ката поведуть. (1860)

Усилия Тараса Шевченко и прочих революционеров увенчались успехом. Сначала в 1881 году «Народная воля» убивает отменившего крепостное право сына Николая и Александры Федоровны Александра Освободителя (кто же на самом деле выражал волю народа?). Затем в 1887 году А. Ульянов со товарищи покушается на сына убиенного царя Александра Третьего. А в 1918 году В. Ульянов и его партайгеноссе в подвале дома Ипатьевых в Екатеринбурге убивают отрекшегося царя с женой, пятью детьми (Алексей, Мария, Ольга, Татьяна, Анастасия) и сопровождающими их людьми, которые отказались бросить семью царя.

Но это будет позже. А пока кобзарь проклинает умершую 19 октября 1860 года вдову Николая Первого: «Тебе ж, о Суко! І ми самі, і наші внуки, і миром люди прокленуть!» В это же время великий русский поэт Ф.И. Тютчев вспоминал о последних встречах в Швейцарии с императрицей в стихотворении «Memento»: