tmp0

Розумієть ся се оповіданнє, що інїціатором того всього був Свенельд і причиною війни послужила така фамілїйна історія, не виглядає дуже серіозно. Досить виразні прикмети вказують на те, що вся історія про убийство Свенельдового сина, як причину війни, була пізнїйшою вставкою в лїтописне оповіданнє, яке знало тільки звичайне боярське підмовлюваннє: „пойди на братъ свой и прими волость єго“ ³). Історія Ярополка цїла обробляє оден сей мотив — як гинуть князї від злих дорадників бояр: послухав Ярополк Свенельда і розпочав усобицю, котра кінець кінцем на нього ж обернулась (Володимир местник за пролиту кров); послухав Блуда — позбавив себе помочи землї й мусїв віддати ся на заріз. В дїйсности мати під боком осібного князя в Деревській землї, сидячи в Київі, само по собі не було Ярополкови вигідно, і се одно могло дати тисячні поводи до конфлїкту. А може й не треба було нїяких поводів до того, що властиво випливало з самої традиції київського стола як центра руської полїтичної системи і на київського князя клало як певного рода обовязок чести — взяти знова в руки спадщину попередників. Що кінець кінцем Яроподк свідомо взяв ся до сповнення сього завдання, в тім нема сумнїву. Инакше не було причини Володимирови кидати свій Новгород, і не було-б чого Ярополкови посилати своїх посадників в його волости. Мусїло бути ясно, про що йде справа. Процес збирання руських волостей і зміцнення ріжними способами полїтичного звязку між ними мусїв повторяти ся не раз уже по смерти київського князя, і був явищем добре знаним, так що симптоми його всякий раз не трудно було відгадати сучасникам і по ним зміркувати, що київський князь береть ся до збирання батьківських земель.

Але і роля Володимира в дїйсности не була така припадкова, як представляє лїтопись.

По словам лїтописи здібний і енерґічний „робичич“ тїкає з Новгорода, побоявшись крівавих заходів Ярополка, але не має заміру капитулювати перед ним. По якімсь часї ⁴) він вертає в Новгород з сильними варязькими ватагами, змовленими за морем, виганяє з своїх волостей Ярополкових посадників з їх залогами і зараз потім посилає Ярополкови вість про войну: „Володимеръ идетъ на тя, пристраивай ся противу бити ся“ ⁵), але сама дає зрозуміти, що в дїйсности воно мусїло йти не так хутко. Каже, що Володимир „събра вои многы — Варягы и Словены (Новгородцїв) и Чюдь и Кривичи“, і аж тодї пішов на Ярополка. І тут же пізнїйша вставка вставляє війну з полоцьким князем.

Ся історія війни Володимира з Полоцьком рано була оброблена як поетична тема і дійшла до нас в сїй поетичній формі. Володимир і Ярополк в однім і тім самім часї сватають Рогнїдь, доньку Рогволода, полоцького князя, що прийшов зза моря. Батько питає доньку, кого вона волить; донька каже, що не піде за „робичича“ (сина рабинї — гіперболїчний натяк на нешлюбну матїр Володимира), вона волить Ярополка. Сю відповідь переказали Добринї, братови Володимирової матери; той загнївавсь і постановив пімститись. Серед приготовань Рогнїди до весїльної подорожі до Київа Добриня з Володимиром впадають в Полоцьку землю з великим військом. Добриня наругав ся над родиною Рогволода за зроблену зневагу; Рогволода з двома синами вбито; Рогнїдь узято й вона неволею мусїла стати жінкою Володимира, що слїдом пішов на її жениха Ярополка і вбив його. За такі нещастя Рогнїдь прозвано Гориславою. Від Володимира родивсь у неї син Ізяслав, але потім він мав иньших жінок, став її упускати: прискучила вона йому. Зависть прилучила ся до всїх тих гірких почуть, які перед тим Рогнїдь мала на Володимира, і думка про пімсту її опанувала. Якось в ночи, коли Володимир ночував у неї, вона хотїла його зарізати ножем, але Володимир прокинувсь і вхопив її за руку; вона признала ся, що хотїла помстити ся за батька, коли Володимир перестав любити її з дитиною. Володимир постановив її вбити за се; він звелїв їй прибрати ся „во всю тварь цесарскую“, як була вбрана при шлюбі, і чекати його, сидячи на ліжку; мабуть ся святочна обстанова мала побільшити вражіннє кари. Але Рогнїдь дала голий меч свому малому синови, і коли Володимир увійшов до покою, той виступив перед батьком та сказав, як його мати навчила: „батьку, ти думаєш, що ти сам тут?“ Побачивши малого оборонця (і на випадок-местника за матїр), Володимир кинув свій меч, що наготував на Рогнїдь, і сказав: „а хто ж тебе тут сподївав ся?“ Бояре задля сина відрадили йому убивати жінку, а намовили дати їй з сином батьківщину. Володимир так і зробив. „І від того часу Рогволожі внуки підіймають меч на Ярославових внуків“, кінчить ся повість „вЂдущих“ в лїтописнім переказї.