tmp0

В книжній лїтературі зістала ся про Володимира традиція головно як про апостола християнства, та память про його християнські чесноти. Джерела свої й чужі сходять ся нa тім поглядї, що той колись роспустний поганець в високій мірі перейняв ся потім духом християнства, як релїґії любови й милосердя. Почавши від Тітмара, що опираєть ся, правдоподібно, на українській і взагалї східно-словянській репутації принесеній в Нїмечину вояками, що ходили з Болеславом на Київ, — Іларіон, лїтопись, старе житиє. Похвала Якова — всї сї старші джерела підносять сю сторону характеру Володимира ⁶). На рахунок сїєї чесноти йдуть і ті пири Володимира, котрих глубше полїтичне значіннє пробував я вище вияснити. „Кто исповЂсть многыя твоя мощныя милостыни и дивныя щедроты, яже къ убогимъ творяще, къ сирымъ же и бодящимъ“, кличе Іларіон, додаючи, що ті „щедроты и милостыня до нинЂ въ человЂцЂхъ поминаемы суть“. Лїтопись і житиє близше знайомлять нас із сими переказами „въ человЂцЂхъ“. Житиє оповідає про празникові „трапези“ в Володимировім дворі — ставив він три трапези: одну митрополиту з епископами й иньшим духовенством, другу нищим і убогим, третю собі і боярам своїм і всїм мужам своїм (вар.: всїм людям). Ширше росповідає лїтопись: Володимир, каже вона, казав усїм старцям і убогим приходити на княжий двір і брати собі всякі потрібні припаси й гроші, але що хорі і калїки не могли самі приходити на княжий двір, то він звелїв возити возами всякий припас: хлїб, мясо, рибу, всяку городину, мед і квас в бочках і питати, де є хорі й убогі, що не можуть ходити, та давати їм усе потрібне. Що дня, чи при князеви, чи без нього, уряджував ся пир на дворі, в „гридницї“, для „бояр, гридей, соцьких, десяцьких і нарочитих мужів“, і не жаловано там нїчого ⁷). Трапило ся раз, що дружина на підпитку почала відказувати на князя: „зло єсть нашимъ головамъ, да (дав) намъ єсти древними лжицами, а не серебряными“, і Володимир казав задоволити й сю забаганку, зробити срібні ложки, кажучи: „серебром і золотом не здобуду дружини, а з дружиною здобуду й золото й срібло: і дїд і батько мій здобув з дружиною золото й срібло“. Як бачимо, оповіданнє кладе особливий натиск на ласку Володимира до дружини — відгомін спеціально дружинної традиції.

При особливих нагодах, каже лїтопись, споряжав Володимир пири для великої маси народу: на свято Спаса, на храм церкви в Василеві (виставленої на памятку, як він виратовав ся від Печенїгів), Володимир робив великий пир, скликав бояр, посадників і „старійшин“ з усїх міст „и люди многы“, частував і обдаровував їх: на пир готували 300 перевар меду, убогим роздавано 300 гривен срібла. Вісїм день трівав сей празник, а по нїм безпосередно наступав на Пречисту храм у Київі — Десятинної церкви, й тут знову робив ся „празникъ свЂтелъ“ для „безчисленного множества народа“. „И тако по вся лЂта твораше“ Володимир.

Народня память ухопила найбільше сї Володимирові пири. В Володимировім ціклю, що переховав ся тепер в народі великоросийськім та (в фраґментах) білоруськім, але веде свій початок очевидно з полудня, центром все виступає двір Володимира і на нїм „почестний пир“. Коло сього центра ґрупує той епос ріжні походи Володимирових „богатирів“, але в них сам Володимир відограє зовсїм пасивну ролю: він тільки, пируючи, загадує ріжні поручення своїм „богатирям“, які й поносять всякі працї для Руської землї:

„А й у солнышка да у Владиміра

Пированьицо было по третій день.

Солнышко идетъ на вечери,

А почестный пиръ идетъ на весели,

Вси-то на пиру да напивалиси,

Вси же на честномъ да наЂдалиси,

Вси же на пиру и поросхвастались.

И спроговóритъ солнышко Владимірь стольне-кіевской:

,НечЂмъ солнышку Владиміру похвастати!

,Не выправлены дани выходы

,За двЂнадцать годъ да за тринадцать лЂтъ,

,За тринадцать лЂть да съ половиною.

Сидять же тутъ три руськіихъ могучіихъ богатыря:

Старый козакъ да Илья Муромецъ,

Мóлодой Добрыня сынъ Никитиничъ,

Михаилъ Потыкъ сынъ Ивановичъ.

Испрогóворитъ Владимірь стольне-кіевской:

,Ай же вы три русьскіихъ могучіихъ богáтыря!

,Старый казакъ да Илья Муромецъ,

,Вы съЂздитé-тко въ Каменну Орду,

,Въ Каменнýю-то Орду въ большу землю,

,Повыправте-тко дани выходы

,За двЂнадцать годъ за тринадцать лЂтъ;

,За тринадцать лЂтъ да съ половиною.

,Молодой Добрыня сынъ Нивитиничъ!

,СъЂздитé-тко вы да нé-в-большу землю,

,Не въ большую-ту землю да въ Золоту орду,

,Тамъ выправтé-тко дани выходы

,За двЂнадцать годъ за тринадцать лЂтъ,

,За тринадцать лЂтъ да съ половиною.

,Третьіи могучи богáтырь да Михайло Потыкь сынъ Ивановичъ

,Ты съЂзди-тко въ землю во Подольскую,

,Тамъ повыправь-ко ты дани выходы

,За двЂнадцать годъ да за тринадцать лЂтъ,

,За тринадцать лЂтъ да съ половиною‘.“ ⁸).

При всїх глубоких змінах, які ся билинна традиція перейшла на великоруськім ґрунтї ⁹), хто зна — чи не переховала ся в сїм моментї реальна память про ті пізнїйші роки Володимирового князювання, коли він перед усїм віддавав ся внутрішнїм культурним справам своєї держави, зложивши воєнні справи на синів і бояр.

Примітки