tmp0

Теорія ся носить імя Поґодїна, що дав їй вповні виразний вислов, але се були тільки крайнї льоґічні виводів з тих поглядів про \552\ тїсну звязь Руси київської з Московською державою, які з-давна закорінили ся в великоруських кругах, в великоросійській книжній традиції. Тим поясняєть ся обставина, що й теорія Поґодїна й її нове виданнє — теорія Соболєвского серед Великоросів майже не стріла опозиції, й боротьбу з нею майже виключно вели Українцї.

Сам Поґодїн каже, що його привели до тих виводів слова Срозневского й Лавровского, нїби в староруських памятках нема прикмет української мови. Сам він давнїйше, в 1840-х рр. (див. його ИзслЂдованія III с. 317) думав инакше, але під впливом авторитета фільольоґів прийняв сю гадку і дальше вивів з неї, що значить Кияне й не були Українцями, а на доказ того покликував ся ще на брак билинної поезії у Українців, та на брак українських прикмет (!) в характерах полудневих князїв і боярства. Розвязує він усе отсе здогадом, що „кїевскіе Великороссіяне“ вийшли на північ по татарськім погромі, а їх місце зайняли Українцї „від Карпатських гір“, прийшовши „після Татар“ — очевидно десь дуже скоро, хоч Поґодїн близше сього часу не означає. Взагалї його статя, в котрій розвинув він свою теорію (писана в 1861 р. в видї листу до Срезнєвского й надрукована в 1856 р. в V т. ИзвЂстій Академії п. т. Записка о русскомъ языкЂ, а потім, в тім же роцї, в VII т, його ИзслЂдованій), мала характер загального начерка, де він давав тільки загальні гадки, не стараючи ся довести їх до повної докладности, а заразом ставлячи ще більше відважні здогади що до початків словянської мови взагалї. Ще фільольоґічним арґументам (дуже ділєтантським і наївним) дав він тут більше місяця, історичну-ж сторону своєї гіпотези попробував уарґументувати доперва відповідаючи Максимовичу на його критику.

Максимович завзято виступив против виводів Поґодїна з двома серіями статей (все в Русскій БесЂд-і): „Филологическія письма“ в р. 1856 і „ОтвЂтныя письма“ в 1858, з нагоди відповіди Поґодїна. Тут він розбирав головно фільольоґічні погляди Поґодїна, а його теорії про українську міґрацію присвятив статю „О мнимомъ запустЂніи Украины“ (1857). В поміч йому прибув потім Ол. Котляревський з статею „Были ли Малоруссы исконными обитателями Полянской земли или пришли изъ-за Карпатъ въ XIV в.“ (Основа, 1862, передрукована в I т. його Собранія сочиненій), тим часом як теорію Поґодїна постарав ся піддержати фільольоґічними арґументами П. Лавровский (оден з моральних її батьків) в статях: „Обзоръ замЂчательнЂйшихъ особенностей нарЂчія малорусскаго въ сравненіи съ великорусскимъ“ (Ж. М. Н. П., 1859) і „По вопросу о южнорусскомъ языкЂ“ (Основа, 1861). Максимович відповів на них своїми „Новыми письмами къ Μ. П. Погодину о старобытности малорусскаго нарЂчія“ (День, 1763. всї три серії передруковані в III т. Собранія со\553\чиненій Максимовича), і сим закінчила ся перша стадія в історії сього питання. В нїй особливо вияснена була історична форма питання — безпідставність гіпотези про міґрацію київських Великоросів; в тім важна заслуга Максимовича, що розпоряджаючи далеко не повним матеріалом, уставив вірний погляд на справу.

Натомість фільольоґічна сторона питання не була висвітлена відповідно, бо обидві сторони розпоряджали ще занадто бідним матеріалом, та й словянська діалєктольоґія була ще тодї в пелюшках. Се було причиною, що теорію Поґодїна відогріто наново як раз від фільольоґічного кінця: зробив се Олексій Соболєвский, тодїшнїй професор київського унїверситета, фільольоґ-спеціалїст. В 1882 р. він прочитав у київськім історичнім товаристві реферат: „Какъ говорили въ Кіе†въ XIV — XV вв.“; в нїм він виходив від спостереження, що в памятках, які він уважав київськими, бракує українських фонетичних прикмет (які знаходив у памятках, що зачисляв до галицько-волинських), і на сїй підставі поновляв Поґодїнську гіпотезу. Новиною в його рефератї була фільольоґічна арґументація; історичну обставову теорії Соболєвский брав готовою від Поґодїна, з тою ріжницею, що відсував залюдненнє Поднїпровя Українцями аж на XVI в. — се було консеквентно з його точки, але се-ж зводило цїлу теорію ad absurdum (Поґодїн добре розумів, що на XVI в. відтягати сеї кольонїзації не можна).