tmp0

Сї атаки з ріжних боків на норманську теорію відбили два учені, петербурські академіки, що від того часу зайняли становище патронів норманїзму, М. Поґодїн своєю дісертацією О происхожде-\605\ніи Руси, 1825 (нове перероблене виданнє в II т. ИзслЂдованій 1846 — Происхожденіе Варяговъ-Руси) і Ернст (Аріст) Кунік двотомовою працею Berufung der Schwedischen Rodsen durch Finnen und Slawen, 1844 — 5. Сї книжки, особливо Кунікова, досї зістають ся найбільш повними викладами норманської теорії. Обидва учені перейняли на себе й на далї обовязок боронити норманську теорію. Кунік як досить методично вишколений ерудит одначе добре розумів, що „самими покликуваннями на ,почтенного‘ Нестора нїчого не зробиш, по части через те, що батько історії норманїзму записав переказ про утвореннє Руської держави аж 250 років по сїй подїї, по части через те, що в нїм є деякі хиби, і ними дехто покористував ся, правда — що досить довільно“. Відчуваючи вагу піднесених закидів і слабі сторони теорії, Кунік неустанно шукав нових опор норманїзмови. Полишивши на боцї Повість він звернув ся до джерел візантийських та західнїх, коментував з норманського погляду звістки Арабів (його коментарі в Каспію Дорна, „Разысканія“ при текстах аль-Бекри вид. Розеном, и. ин., потім він на сю дорогу пустив свого ученика Вестберґа), підтягав під норманську теорію звістки про Русь перед 860 р. (розвідки про кагана 839 р. в Записках Академій Наукъ т. VI, в Разысканіях IV, про амастридську і сурозьку Русь — в Bulletin hist. phil. de l’Academie, 1845 і 1881, і в Записках Ак. Н. т. XXIV). Признавши комбінаційні елєменти в Повісти по доказах Ґедеонова, він перенїс цїлу вагу з історичних доказів на фільольоґічні та етнольоґічні (став ударяти на „водобоязькість“ Словян і на подїл народів на морські і сухопутнї), а в кінцї, видно — тратячи надїю устояти ся з норманїзмом, висунув ґотську теорію („Каспій“ с. 430 і далї). Не те Поґодїн: чоловік досить слабої наукової школи, він до кінця безгранично вірив в Повість; характеристичне було його арґументованнє проти поправок в хронольоґії Повісти, спеціально — проти відсовування назад року призвання Рурика: мовляв инакше Ігор мусїв би родити ся скорше, а тим часом під Київом, коли він приїхав з Олегом, несли його на руках. При такій безграничній вірі для нього й після критики Ґедеонова в традиційній історії початків Руси зіставалося ся все „просто, ясно“ (Записки Ак. Наукъ VI. 459).

По виданню дісертацій Поґодїна й Куніка поле знову задержали норманїсти, Видаючи 1846 р., нове виданнє своєї працї, Поґодїн був тієї гадки, що справа початку Руси „наименьше може перемінити ся через які небудь нові нахідки“ (ИзслЂдованія I p. VII). Плєяда істориків, що виступила в 40-х рр., уважала норманїзм питанем порішеним (Беляєв, Кавеліп, Соловйов і ин.). Одначе не минуло й двад\606\цати лїт, як напади на норманську теорію поновили ся ще з більшою силою; очевидно, в дїйсности справа стояла зовсїм не так „просто, ясно“. На самого Поґодїна зробила значне вражіннє праця петербургського славіста В. Ламанскаго О Славянахъ въ Малой Азіи, АфрикЂ и Испаніи, 1859 р., де автор виступив з многостороннею критикою Кунікової Berufung. Великого розголосу наробив дуже популярний тодї в росийській суспільности Костомаров своїм „Началом Руси“, 1860, де Русь виводила ся з Литви, з над Нїмана, і викликаний ним публичний діспут Костомарова з Поґодїним; сам Костомаров пізнїйше відступив від своєї дїйсно — дуже слабої теорії ¹), але кредит норманїзму був зовсїм захитаний в ширших кругах; тодїшня гумористична російська часопись „Искра“ дала цїкаву карикатуру з поводу норманського діспуту: на лавцї оскаржених сидить Рурик з братами, як невідомого роду заволоки („непомнящіе родства“), і суд просить їх і публїку за виясненнєм справи звернутись до суду рівно за 1000 лїт (се дїяло ся перед самим тисячолїтєм початку Руської держави, коли ставив ся монумент тисячолїтя в Новгородї).

¹) Се не перешкодило зявляти ся й пізнїйше оборонцям сеї теорії — див. нпр. реферати Вісендорфа і Ляцкого на IX археол. зїздї.