tmp0

⁶) В сю фільольоґічну контроверсію може ввести спір про українську мову з приводу заборони читати на ній реферати на київськім археольоґічнім зїздї 1899р. — нпр. статя К.Михальчука Что такое малорусская (южнорусская) рЂчь, Київ, 1899 (відб. з часоп. “Кіевская Старина”) — там вказана, й иньша лїтература, также недавно видане йогож Откритое письмо къ Пыпину о спорЂ между Южанами й СЂверянами (1909).

НИНІШНЯ УКРАЇНСЬКА ТЕРИТОРІЯ І ЧИСЕЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ, ФІЗИЧНІ ПРИКМЕТИ ТЕРИТОРІЇ І ВПЛИВ ЇХ НА КОЛЬОНЇЗАЦІЮ, ХВИЛЮВАННЯ КОЛОНЇЗАЦІЇ, ЇХ ЗНАЧІННЄ В ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТЯ, ФОРМОВАННЄ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНІЧНОГО ТИПУ, ДОЛЯ НАРОДНОСТИ

Сучасний стан українського народу представляєть ся так: Збитою масою (значить — не числячи українських островів поміж чужою людністю) займав він теріторію, що протягаєть ся більше менше між 45° і 53° ґеоґрафічної ширини і 39° і 62° ґеоґрафічної довжини, окружаючи широким поясом північне побереже Чорного моря. На захід виступає вона гострим клином в гірській системі Карпатів, сягаючи майже Дунайця, правого притока Висли. На півночи границю дає більше менше порічє Припети, але українська теріторія виступає на північ по за сю лїнїю двома виступами, розділеними білоруським клином , а то над Бугом і між Сожею та Десною. На сходї займає вона весь басейн Донця, окрім самого низу його, і врізуєть ся в порічя середнього Дону. На полуднї сягає чорноморського побережа й вибігає досить далеко на полудневний схід на кавказькім побережу, захоплюючи значні части басейнів Кубани, Куми і Манича, місцями заходячи в гірську область Кавказа і Каспійські степи. За те порічє нижнього Дона переважно зайняте великоруською кольонїзацією, низше Подунавє опанувала кольонїзація волоська, а Крим зістаєть ся з етноґрафіччого погляду ще нїчиїм ¹). Всеї української теріторії можна лїчити тепер більше менше 850 тисяч кв. кільометрів або 15 тис.кв. миль (не рахуючи етноґрафічних островів) з загальною людністю звиш 40 мілїонів.

В полїтичнім подїлї вона належить до трох держав — Росії, Австрії й Угорщини.

В Росії: цїлї губернії Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Київська, Волинська і Подільська, части більші або менші губернії: Чернигівської, Курської, Воронїзької, Донської, Кубанської, Таврійської, Бесарабської, Люблинської, Городенської, Сїдлецької й Минської.

В Австрії — Східня Галичина і підгірський пояс Західньої та північна частина Буковини.

В Угорщині — більші або менш значні частини комітатів Спишського, Шаришського, Землинського, Ужського, Бережського, Мармароського й Угочського.

На сій теріторії українська людність сидить збитою масою, без значнїйших чужоплеменних островів серед неї. В західнїй части чужоплеменні домішки — Поляків, Жидів, Угрів в сумі не переходять за 30%, хоч і тут стрічають ся місця з одностайною українською людністю — напр. в гірських частях Галличини і угорської Руси, де навіть офіціальна статистика рахує українську людність на 90%. Досить розмішана українська людність Чорноморя і східнїх окраїн, кольонїзоваиих Українцями спільно з Великоросами й иньшими народностями, хоч і тут теж стрічають місця з дуже одностайного людністю, 80-90%) навіть по офіціальній статистиці. В центральних же частях українська люднїсть особливо одностайна і вагаєть ся між 60% і 98% навіть по офіціальний переписи. Загалом усього українського народу треба рахувати тепер на сїй теріторії коло 33 мілїонів (вповнї докладно означити цифру неможливо, бо при урядових переписях українська народність обраховуєть ся все більше або менше не корисно для неї) ²).

Опанованнєм теперішньої теріторії — розселеннєм на нїй розпочинає своє історичне житє український народ. Розселеянєм на сїй території східнословянських племен, його предків, відокремляла ся східнополуднева українська ґрупа від своїх близших свояків і під впливом території, її фізичних прикмет і культурних впливів в які вводила вона свою людність, довершуєть ся сформованнє з сих племен окремої етноґрафічнокультурної одиниці, яку мислимо собі як український нарід.