tmp0

²⁶) Служба Борису і Глїбу (іваницька), Сказаніє, лїтописи.

²⁷) „Поидоша противу себЂ и покрыша поле Летьскоє обои от множьства вои, БЂже пятокъ тогда, въсходящю солнцю, и приспЂ о то чинь Святополкъ с ПеченЂги, и състудиша ся обои, и бысть сЂча зла, ака же не бывала в Руси, за руки ємлюще сЂчаху ся, и поудолиємь кровь течаше, и съступиша ся трижды, и омеркоша бьюще ся. *И бысть громъ великъ, и тутенъ, и дожчь великъ, и молньямъ блистания, Єгда же облистаху молния, бльщаху ся оружия в рукахъ ихъ”. Цитую з іваницької служби Борису і Глїбу (с. 32-3) — в лїтописи нема кінця (від звіздки), в Сказанию ще меньше. Кінцеві фрази в описи служби одначе мають деякі подібности з описею Листвинської битви (буря, блиск зброї при блискавицї — див. низше). Проф. Голубовский (ор. с.) думає, що тут опись Листвинської битви запозичила з служби Борису і Глїбу, але се не певно, могло бути противно, а може бути й припадкова подібність, наслїдком того, що сї детайлї були loci communes дружинної поезії.

²⁸) Іпат. с. 299.

²⁹) Дуже можливо, що початок сїй лєґенді дало істнованнє в польськім скарбі меча з щербиною, описаного в Великопольській хронїцї — Моn. Pol. hist. II с. 483-4 (пізнїйше він зник: меч петербурського Ермітажа, що має бути, як здогадують ся, пізнїйшим польським коронаційним мечем, з XIV в., щербини не має — див. Sadowski Miecz koronacyjny polski Szczerbcem zwany, Rozprawy wydz. hist. XXX, Kopera Dzieje skarbca koronnego, 1904). Паралєлї з лєґендарної лїтератури до переказів про удар мечем див. у Цайсберґа Wurf und Hieb als Rechtsymbole in der Sage (Germania, 1868 с. 408 і далї): він зводить се до симболїки власности, граничних знаків.

³⁰) Саґа видана в Antiquites russés т. II, переклад з примітками, де порівняно її оповіданнє з оповіданнями старших джерел, подав я в своїх Виїмках с. 109 далї.

³¹) Вестберґ, в спеціальнім екскурсї (Комментарій на записку Ибрагима ибн-Якуба) вказав, що Кенуґард північних саґ означає не Київ, а якусь північну, близшу до Новгорода землю. Се могло стати ся наслїдком того поминання з війною з Брячиславом, хоч caґa взагалї залюбки оперує північними ґеоґрафічними термінами (так розбитий Буріслейдо тїкає в Біармію, і т. и.), Прикладати цїлу саґу до війни з Брячиславом не можна, бо ся війна зовсїм не була анї довга, анї завзята, як видко з джерел (див. низше).

ВІЙНИ ЯРОСЛАВА З БРЯЧИСЛАВОМ І МСТИСЛАВОМ; ЛИСТВИНСЬКА БИТВА; ПОДЇЛ ВОЛОДИМИРОВОЇ СПАДЩИНИ. ПРИВЕРНЕННЄ ЗАХІДНЇХ ЗЕМЕЛЬ І УЧАСТЬ РУСИ В ПОЛЬСЬКИХ СПРАВАХ. ПІВНІЧНІ ВІЙНИ. ПЕЧЕНЇГИ.

Знищивши Сьвятополка, Ярослав став володарем більшої частини батьківської держави. До нього належала цїла полуднева її частина, українсько-руська, разом з Туровом і Пинськом, але з виїмком західньої окраїни, загарбаної Болеславом, та східньої тмутороканської волости, де сидїв його брат Мстислав. За те належали до Ярослава ще волзькі волости — Ростов і Суздаль, на півночи — його власний Новгород, а може ще й Смоленськ (невідомо коли прилучений до київського комплєксу земель). До збирання решти земель Київської держави, що були ще в руках иньших братів, Ярослав не видно, аби забирав ся зараз; здаєть ся, головно інтересувала його забрана Поляками окраїна, бо він кількома наворотами, коли мав вільні руки, забирав ся її вернути ¹). Але йому в тім перебивали конфлїкти з свояками.

Перший такий конфлїкт по лїтописи став ся між Ярославом і його братаничом Брячиславом кн. полоцьким (сином Ізяслава, що вмер 1001 р.). Під 1021 р. лїтописи оповідають, що Брячислав напав на Новгород і забравши багато невільників і здобичи, подав ся назад до Полоцька. Але Ярослав наспів з Київа, незвичайно швидко (за сїм день!), нагнав Брячислава в дорозї і відібрав забране. Сю коротку звістку доповнює записка одної з пізнїйших компіляцій, що Ярослав по тім помирив ся з Брячиславом, відступивши йому Усвяч і Витебськ. Правдоподібно, се були міста полоцькі ж таки, відібрані від Полоцька Новгородцями або останнїми часами або ще давнїйше. Вернувши їх, Ярослав помирив ся вповнї з Брячиславом, і той був його вірним союзником до кінця. Дійсно, про нього більш нїчого потім не чути ²).