tmp0

Осібне місце між елєментами руським і мадярським займали нїмецькі кольонїсти. Початки нїмецької кольонїзації полудневого Підкарпатя датують другою половиною XII в. і уважають сю давнїйшу кольонїзацію нижне-нїмецькою (фляндрською). Але сильнїйше кольонїзація розвинула ся в XIII в., з Саксонїї, разом, а по части — і в звязку з нїмецькою кольонїзацією Польщі, й ся новійша кольонїзація покрила давнїйшу, про котру тепер тільки можна здогадувати ся. Татарське спустошеннє не мало вплинуло на розвій сеї кольонїзації: Нїмцями хотїли угорські королї винагородити тодїшнї страти людности, як се робили польські, а навіть і руські князї. Головним тереном сеї кольонїзації на угорській Руси було русько-словацьке пограниче: Спіш і по части Шаришська столиця. В Спішу Нїмцї й чисельно грали важну ролю, і звязали ся в досить поважну орґанїзацію. Поодинокі кольонїї їх ішли і далї на схід. З західнїх громад згадаю Пряшів (Eperies), Кошицї (Kaschau); Бардїїв нїмецька кольонїя засїла ся, здаєть ся, також чи не в XIII в. ще, хоч осадчий привилей дано її доперва в 1320 p. і то наче ново осїлій ⁷⁷). На підгірю маємо нїмецькі кольонїї в Sátoralja-Ujhely, Sáros-patak (обидві коло Бодрога), Luprechtháza (тепер Beregszász) ⁷⁸). В першій чверти XIV в. розвиваєть ся нїмецька кольонїзація полудневого Мармароша: нїмецькі кольонїсти згадують ся в Густї, Вишкові (Visk), Тячові (Téscö, що називало ся властиво Teutsch-au), Довгім полї (Husszúmezö) ⁷⁹). Як бачимо, глубше в руську територію ся кольонїзація не сягала.

Кольонїзація ся знаходила особлившу опіку в правительстві, що змагало ся її можливо ширити — з мотивів кольонїзаційних і фіскальних, і старало ся показати її всяку ласку (hospites nostri carissimi). Громади мали повну самоуправу — звичайно самі вибирали собі старшину (villicus) і сьвященика; інґеренція провінціональної адмінїстрації була тїсно обмежена: тільки в важнїших карних справах як убийство, пролитє крови, крадїж, мав над кольонїстами суд наджупан, в усім иньшім судив їх сам війт. В свою громаду вони могли приймати кождого свобідного й також свобідно з неї виступати. Зобовязання супротив держави обмежали ся певною грошевою платою з ґрунту, що правда — досить значною ⁸⁰).

Примітки

¹) Про документальний матеріал для історії Угорської Руси й лїтературу її провінцій див. в прим. 14.

²) Вибираю цїкавійше з топоґрафічної й хороґрафічної номенклятури: Maltzov, Obruchno (Обручно), Raslavicz (Раславицї), ур. Pricluchyn, p. Grabouch, Kuchyn, гори Besczad (Бещадь) — в Шаришській стол. — F. IV. 3, с. 204, C. Аrр. VIII. 242, С. Р. 131. В Зелинській: Chernatolo (теп. Ag-Csernyö, пень черн). Polyen (теп. Polyan), Pomochy (Помоч), Gyurcs, Lezna (теп. Leszna, Лїсне) і Chemerna (теп. Чемерне) і коло них Sepultura Ruthenorum над Лабірцем, p. Jezenow, лїс Gorboucha, p. Potok, ур. Bodowan, c. Chychywa (теп. Чичава) i Wysno (Вишня на Топлї), Staara (теп. Стара), Butka, Galach — F. VII. 5 с. 204-8, V. 2 c. 79, V. 3 c. 533, С А. VII. 300, 361, XI. 518, XII. 13.

В Ужській: Zaluchka (теп. Zalacska, Залужицї), Radich, Chechyr (теп. Csicser, Чичеровцї), Zyrutwa (теп. Стретава, мад. Szeretwa), yp. Criua, Rebren, Luchka, c. Polon, p. Jezeneu і маєтність Jesenev, yp. Tesla, p. Bresincze, c. Ruzka (Руська, друга Руська в ст. Землинській, згад. в XIV в. — C. And. IV. 265,) c. Woyan — C. A. VII c. 302, VIII c. 66, 91, IX c. 240, X c. 299, F. IV. 3 c. 380, C. P. VI c. 181, 331, 396, VIII c. 440. В Бережській: Zolwa (теп. Szolywa, Свалява), Beregh, Borod, Dobron, Zolonka, Chorna woda, Konachna, Harazdow, Kothna, Jasnapatak, p. Beberke, Prenez, оз. Uztro — C. A. V, c. 135, VIII. 260, 345, C. P. VI. 168, VIII. 98. Про мадярську трансскріпцію див. в прим. 14.

³) Див. т. І c. 196-200.

⁴) Лавр. c. 124.

⁵) Див. про се вище c. 413-4 і 449-50.

⁶) Див. т. III гл. 1.

⁷) Heinricus Stephani regis filius, dux Ruizorum in venatione ab арrо discissus perit flebiliter — Ann. Hildesheimenses, Моnum. Germ. historica Scr. III c. 98.

⁸) Nuntius ad regem (до угорського короля) dirigitur, qui tunc in marchia Ruthenorum morabatur (Vita Chunradi regis — Monum. Germ. hist. Script. XI c. 74). Тяжко прикладати сю звістку до Галичини, як робить нпр. Ґрот (Изъ исторіи Угріи c. 24), звязуючи се з участию Угрів в боротьбі Володаревичів і Васильковичів — ледво чи поїхав би посол до угорського короля так далеко.

⁹) Bidermann ор. c. II c. 59, Lehoczky Beregvárm. Monogr. I, c. 117.

¹⁰) Нпр. для Шаришського комітату див. Fejér III. 1 c. 79 (1209), для Землинського — Ib. c. 163 (1214), Унґварський — ibid. (Martino (comite de) Zemlin, Benedicto (comite de, Hunguar, Бережський — Endlicher Monum. Arp. c. 718 (Mesku comes de Beregu). По імени свого столичного замку ком. Бережський називав ся також Боршівським — in comitatu de Borsua — Cod. Arpad. IX c. 333, Неуm comes de Borsoha — Endlicher p. 709.

¹¹) Див. Szirmay Not. hist. com. Zemplén. с. 12 і 37, пор. нпр. Cod. Arpad. VIII c. 6, XI c. 518, Cod. Patrius VIII c. 176 i т. и.

¹²) Mihályi c. 77, 78, 127, Csánki c. 410.