tmp0

Примітки

¹) Іпат. с. 113.

²) Іпат. с. 143.

³) Подібний експерімент, ще більш рішучий, зробив над своїми свояками тільки Олег рязанський в 1218 р., скликавши і зарізавши разом шість своїх свояків і богато їх бояр

СПІЛЬНА ДЇЯЛЬНІСТЬ СТАРШИХ ЯРОСЛАВИЧІВ; ЇХ ЗДОБУТКИ; ПЕРЕМІНИ В СТЕПУ; УПАДОК ТОРКІВ, НАПАД ПОЛОВЦЇВ; КИЇВСЬКЕ ПОВСТАННЄ 1068 Р.; ВИГНАННЄ Й ПОВОРОТ ІЗЯСЛАВА. КІНЕЦЬ СОЛЇДАРНОСТИ ЯРОСЛАВИЧІВ. СЬВЯТОСЛАВ У КИЇВІ. ІЗЯСЛАВОВА ОДІСЕЯ; ПОСЕРЕДНИЦТВО ГЕНРИХА IV І ПАПИ. ДЇЯЛЬНІСТЬ СЬВЯТОСЛАВА У КИЇВІ, ЙОГО КНИГОЛЮБІЄ; СМЕРТЬ СЬВЯТОСЛАВА І ПОВОРОТ ІЗЯСЛАВА. ПЕРШИЙ ПОХІД ІЗГОЇВ І СМЕРТЬ ІЗЯСЛАВА.

„Ми же на преднеє возвратим ся”, кажучи словами лїтописи — на часи по смерти Ярослава.

Кілька років пройшло тихо. Старші Ярославичі жили „в любови”, — та серед сеї любови розширяли свої землї на некористь иньших свояків.

Я говорив вище про тенденцію концентрації та її вплив на княжу полїтику протягом цїлого ряду поколїнь. Вона дала себе знати і в перших роках по смерти Ярослава, але в формі дещо відмінній.

Старший Ярославич Ізяслав, очевидно, не мав відповідної енерґії й здібностей, щоб узяти на себе інїціативу збирання земель. Взагалї він не потрапив зайняти становища зверхника своїх братів, „в отца мЂсто”, яке призначив йому батько. Лїтописець, дуже симпатично описуючи смерть Ізяслава, так характеризує його: „він був гарний з себе, великий на зріст, незлобного характеру, ненавидїв кривду, любив правду, підступу в нїм не було, анї хитрости, він був простий умом і не платив за зло злом” ¹). Відкинувши комплїменти його християнському характеру, написані під впливом: нещасть, які спіткали Ізяслава перед смертю, і дуже побільшені, ми справдї можемо признати, що він був „прост умом”. Одначе його меньші брати, спеціально — найбільш енерґічний між ними Сьвятослав, не відважили ся теж від разу, поки не задокументував він виразно своєї безрадности, виступити проти нього. В результатї бачимо: укладаєть ся спілка трох старших Ярославичів, близьких сусїдів (Київ — Чернигів — Переяслав), і заразом найсильнїйших з поміж князїв. Ізяслав полагоджує всякі важнїйші справи разом: з братами Сьвятославом і Всеволодом, спільно, — навіть там, де справа дотикала ся його самого. Маємо кілька таких спільних учинків: разом брати видають нові закони, разом переводять брата Ігоря з Володимира до Смоленська, увільняють увязненого стрия Судислава, ходять походом на Торків ²). Особливо характеристичне увільненнє Судислава: він, очевидно, сидїв у вязненню в Київі і міг претендувати хиба на Псков — волость Ізяслава, отже Ізяслав у сїй справі міг зарядити все на власну руку; натомісь бачимо, як каже лїтопись: „Ізяслав і Сьвятослав і Всеволод висадили свого стрия з поруба” — разом і спільно, і лїтопись нїчим не натякає на якесь, бодай першенство Ізяслава в сїй і иньших справах.

Спільна дїяльність трох братів серед иньших державних справ: була звернена передовсїм на розширеннє своїх земель. 1057 р. вмер Вячеслав Ярославич, князь смоленський, лишивши малого сина Бориса. Старші Ярославичі перевели на його місце, очевидно — силоміць, його старшого брата Ігоря, а Волинь, очевидно, взяли собі ³). Чи поділили її на разї, не знати; пізнїйше бачимо її в руках Ізяслава; може бути, що він дістав її цїлу ще 1057 р.

Слїдом умер і Ігорь, полишивши двох синів. Ярославичі подїлили його Смоленську волость між собою, не зіставивши нїчого для малих братаничів ⁴).

Дальший здобуток зроблено, здаєть ся, чи не коштом братанича Ростислава. Я вище висловив здогад, що він, правдоподібно, мав Червенські городи. 1064 р. він втїк до Тмуторокани, не знати звідки ⁵), і вигнав звідси Глїба, Сьвятославового сина. Чого він втїк, лїтопись не каже та, очевидно — не з добра подав ся він до Тмуторокани, і сам собою насуваєть ся здогад, чи не виїли його стриї з його волости? Червенські городи пізнїйше разом з Волинем належали Ізяславу. Що до Ростислава, то Сьвятослав вигнав був його з Тмуторокани, але Ростислав вернув ся потім назад, почав енерґічно воювати з сусїдами, сим занепокоїв Греків, і намістник Херсонеса на пиру отруїв його; лїтопись при тій нагодї з великою симпатією говорить про сього предка галицької династиї: „був Ростислав муж добрий на рать, зростом гарний і красний лицеи, ласкавий до убогих” ⁶).