tmp0

¹⁵) Іпат. с. 167. Татїщев (II. 139) таки й каже, що Давид дістав Володимир по смерти Ярополка, але не знати, чи се він де вичитав, чи викомбінував (комбінація, в кождім разї, зовсїм справедлива).

¹⁶) Іпат. с. 182.

¹⁷) Іпат. с. 182, l Новг. с. 67.

¹⁸) Лавр. с. 239.

¹⁹) Див. в примітках до мапи.

²⁰) Вона одначе не перешкоджада йому в потребі й собі уживати половецької помочи, нпр. в походї на Всеслава.

²¹) Про неї Бернольд Monum. Germ.hist. Scr. V. 457-8, 462, Еккегард ib VI. 720. Annalista Saxo ibid. 721, Donizo Vita Mathildis XII. 394, Annales Stadenses XVI. 316-7 i 326, Іпат. л. 186 і 188. Див. про сей шлюб ще Giesebrecht Geschichte der deutschen Kaiserzeit III с. 627-8, 650-662.

²²) В компіляції Татїщева (II. 136) оповідаєть ся під 1082 р., що Генрих просив Всеволода помогти йому на угорського короля Гейзу, і Всеволод пішов походом, але завернув ся „від гір”, виславши воєводу Чудина — мирити Ґейзу з цїсарем. Се оповіданнє має богато підозрілих анахронїзмів (нпр. — Ґейза вмер ще 1077 р.) та недорічностей і належить до сумнївних ще більше, ніж вище подана звістка про корсунські справи.

²³) Про здогад, що Михаіл Дука сватав свого брата за Всеволодову доньку, говорив я вище — с. 66.

²⁴) Про сї шлюби 1 Нов. с. 122, Saxo Grammaticus (XII в.) — Monum. Germ. hist. Scr. XXIX с. 67, Genealogia Ingeburgis reginae (кінець XII в.) ib. с. 165, датська Knytlingasaga (ХІII в.) ib. с. 292, Heimskringla c. 345, Morkinskinna c. 356 (історії норвезьких королїв, з XIII віка).

²⁵) Іпат. с. 151, 153.

²⁶) Іпат. c. 151.

²⁷) Іпат. с. 144-5.

²⁸) Іпат. с. 151-2.

CПРАВА КИЇВСЬКОГО СТОЛА. СЬВЯТОПОЛК У КИЇВІ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА. ПОЛОВЕЦЬКІ НАПАДИ, БОНЯКОВА ЛЄҐЕНДА; ВІЙНА 1093 Р.; СПРАВА СЬВЯТОСЛАВИЧІВ; БОРОТЬБА ЗА ЧЕРНИГІВ; ВІЙНИ З ПОЛОВЦЯМИ; ПОРОЗУМІННЄ З СЬВЯТОСЛАВИЧАМИ; З'ЇЗД В ЛЮБЧУ І ЙОГО ПОСТАНОВИ. КНЯЖІ ВІДНОСИНИ, ОСЛЇПЛЕННЄ ВАСИЛЬКА І ВОЛИНСЬКА СПРАВА; ВОЛИНСЬКА ВІЙНА І З'ЇЗД У ВЕТИЧАХ; ВІДІБРАННЄ ВОЛИНИ ВІД ДАВИДА, ПОЛЇТИЧНА СИТУАЦІЯ НА ПОЧ. XII В.

Мономах був паном ситуації в Київі в момент смерти батька, міг відразу сїсти на київськім столї і заняти місце Всеволода в полїтичній системі Руської держави. Але обережний і вирахований, як і його батько, він не відважив ся на такий сьміливий і ризиковний крок. Лїтопись добре відгадала його мотиви, вложивши в уста йому такі гадки ¹): „як я сяду на столї мого батька, то прийдеть ся менї воюватись з Сьвятополком, бо то перед тим: був стіл його ²) батька”.

Якихось принціпів переходу київського стола, окрім досить неозначеного принціпу отчинности, житє й історія не виробили тодї, як не виробили й пізнїйше; все рішали шанси й конкуренція, Мономах мусїв знати, що Сьвятополк не пустить київського стола: він може й з Новгорода до Турова перейшов, аби бути поблизу. Розпочинати ж боротьбу з Сьвятополком, маючи за спиною Сьвятославичів, з їх претенсіями на Чернигів, і тяжку грозу половецьких нападів, — було б дїйсно дуже небезпечно. Тож Мономах післав до Сьвятополка, закликаючи його на київський стіл, а сам пішов у Чернигів. Переяслав дістав меньший його брат Ростислав; як поділили Всеволодовичі иньші батьківські волости, не знати зовсїм, та й не важно, бо слїдом вони однаково злучили ся в руках Мономаха. Новгород віддано Давиду Сьвятославичу, старшому з Сьвятославичів, які жили ще; тим, очевидно, хотїли приглушити справу чернигівської волости ³).

Сьвятополк не загаявсь і в провідну неділю 24 квітня вже прибув до Київа. Лїтопись, хоч прихильна Всеволодовій династиї, зазначає одначе, що Кияне прийняли Сьвятополка „з радістю” ⁴). Значилоб се, що династия Всеволода і спеціально старий Всеволодович: Мономах ще не мали тодї особливих симпатій у Київі; воно й не диво, коли правлїннє Всеволода полишило такі невеселі згадки у людей своїми судами й тивунами. Але і з Сьвятополка не мали люди потіхи: він лишив по собі лиху славу. Патерик, передаючи, очевидно, устну традицію, пише, що за часи Сьвятополка було богато кривд людям, він нищив без вини визначних людей („домы силныхъ”) і богато заграбив майна ⁵), та ілюструє се історією з соляними спекуляціями Сьвятополка, про котрі згадаю низше. Взагалї він у наших джерелах виступає чоловіком користолюбним, несправедливим, а заразом нездарним: правда, по части се залежить і від самих джерел, більш прихильних його сучаснику — Мономаху; так, нездарним полїтиком Сьвятополк в дїйсности зовсїм не був, се побачимо виразно самі.