tmp0

Друга велика держава — Мономаха: Переяслав, Смоленськ, Новгород і Поволже (про Тмуторокань вже не чуємо по тих половецьких бурях з кінця XI в.). В Новгородї сидїв старший Мономахович Мстислав; иньші Мономахові сини, здаєть ся, пізнїйше вже розсажені по волостях. Землї Мономаха були значно більші й сильнїйші від Сьвятополкових. Після того як він позбув ся боротьби з Сьвятославичами, становище його було міцне, і він був властиво першою силою, але Сьвятополк опирав ся на союзі з Сьвятославичами, стояв у тїснім союзі також з Угорщиною і Польщею ⁴²) і грав на Руси першу ролю в останнїх роках XI і перших роках XII в. Мономах переняв у нього першенство аж пізнїйше — взявши в свої руки боротьбу з Половцями.

Сьвятославичі подїлили батьківщину так, що Давид сїв у Чернигові ⁴³), Олег в Новгородї Сїверському, йому ж належало Посемє ⁴⁴); Ярославу зісталась Муромська волость (тодї центром її стає Рязань ⁴⁵). Визначної ролї в полїтицї вони не мали, виступаючи в ролї помічників — з початку Сьвятополка, потім Мономаха, коли він став шефом руської полїтики. Се особливо дивно для Олега, такого енерґічного; мабуть попередні трівоги й зусиля приборкали вже його. Давид же взагалї був невизначною фіґурою, як і меньший брат Ярослав. Пізнїйше поученнє за те виставляло Давида взірцем християнських чеснот, миролюбности й стїйности в слові ⁴⁶).

Давид Ігоревич зовсїм зійшов зі сцени по ухвалї Ветицького з'їзду. Ся княжа галузь від тепер сходить нї нащо; син Давида Всеволод, чи Всеволодко, як його зве лїтопись, дістав Городен волинський, маленьку волость на нижнїй Горини.

Ростиславичі теж не брали ролї в загальній полїтицї, заняті своїми домашнїми справами: вони далї вели завзяту боротьбу з Поляками, про котру чуємо ще з 90-х рр. (1092), і Володар навіть попав ся був раз в неволю Полякам ⁴⁷), — та заходились коло зміцнення своїх границь чужеплеменною кольонїзацією. Від коли вмер Рюрик Ростиславич (1092), Володар сидїв в Перемишлї, Василько в Теребовлї.

Полоччина й далї жила своїм осібним житєм. По Мономахових спустошенях 80-х рр. старий Всеслав дав спокій „Ярославовим внукам” і сидїв тихо. По його смерти (1101) сини його (а було їх аж сім) ⁴⁸) подїлили батьківщину й роспочали між собою війну, в котрій брали участь і Ярославичі (1104). Сей роздїл і замішання приготували пізнїйшу окупацію їх земель Мономаховою династиєю) (правда — не довгу).

Така полїтична система трівала до смерти Сьвятополка. Він хотїв зробити в нїй ще одну переміну. Його, видко, дуже інтересував Новгород, і він бажав навіть виміняти його у Мономаха на Волинь. Мономаху міняти не хотїлось, але він не відважавсь і відмовити Сьвятополку, тож викрутив ся Новгородцями: він візвав сина Мстислава й новгородських відпоручників у Київ, і тут Новгородцї заявили рішучо, що не приймуть до себе Сьвятополкового сина (Ярослава). Сцена ся о стільки характеристична для Мономахової дипльоматиї й сильного становища Сьвятополка, перед котрим викручувавсь Мономах, що її варто навести: Новгородцї з Мстиславом і з Володимировими послами стали перед Сьвятополком, і посли Мономаха сказали: „от Володимир прислав свого сина, а от і Новгородцї прийшли, щоб узяти твого сина, а Мстислав нехай іде у Володимир”. Тодї Новгородцї сказали: „нас прислано з заявою: ми не хочемо анї Сьвятополка анї його сина; коли має твій син дві голови, нехай іде; ми Мстислава дістали ще від Всеволода й вигодували його собі на князя, а ти нас покинув”. Сьвятополк всякими способами умовляв їх, але нїчого не вдїяв, і відступив від свого пляну ⁴⁹). Розумієть ся, як би Мономах не мав нїчого проти обміну, то не турбовав ся б тим, чи Ярослав має ще одну голову в запасї, чи нї, і не спроваджував би їх до Київа з сею заявою.

Примітки

¹) Іпат. с. 152.

²) В полудневій редакції хибно: моєго.

³) 1 Новг, с. 66: тут сказано, що Мстислав сидїв у Новгородї 5 лїт, а по нїм (значить 1093 р.) сїв Давид і пробув два роки — до 1095. Перед тим він, мабуть, сидїв у Муромі.

⁴) Іпат. с. 152.

⁵) Патерик с. 152; ся звістка (як також і про голод на Руси) є й у Стрийковского (І. 167), але цїкаво, що він се бере „z kroniki ruskiej”, разом в иньшими звістками.

⁶) Розд. VI.

⁷) Вид. Яковлева с. 152-3.

⁸) Поґодін — Хронологическій указатель древней рус. исторіи (Уч. Записка пет. акад. VII. 2 с. 79) уважав другу звістку дублєтом.

⁹) Іпат. с. 102.

¹⁰) Іпат. с. 177-8.

¹¹) Іпат. с. 299.

¹²) Див. розвідку Драгоманова Шолудивый Буняка въ украинскихъ народныхъ сказаніяхъ, К. Старина 1887, VIII і Х; передруковано в збірнику його праць, в I т. Збірника фільольоґічної секциї Н. Товариства ім. Шевченка. Найдавнїйшу верзію сеї новійшої верстви Бонякової лєґенди маємо в XVII в. — у Юзефовича Kronika m. Lwowa, c. 266-7, перекладу Півоцкого.

¹³) Розд. XIII.

¹⁴) Іпат. с. 157.

¹⁵) Іпат. с. 157, Лавр. с. 240 (до сього текста поправка Арцибашева І, 2 нр. 236: замість „на СулЂ” — „на СтугнЂ”).

¹⁶) Іпат. с. 157-8, Лавр. 240.

¹⁷) Іпат. л. с. 158-9, Лавр. с. 240.

¹⁸) Іпат. с. 160, 1 Новг. с. 67.