Тореадори з Васюкiвки

Стьопу ми не любили. Вiн щодня чистив зуби, робив зарядку i взагалi був свиня. Коротше, вiн був те, що називається зразковий учень: учився на самi п'ятiрки, поводився в школi бездоганно, не бешкетував, не бив вiкон, не вмочав косу дiвчинки, що сидить попереду, в чорнило, не пiдпалював на уроцi «жабку» з кiнострiчки… I цим дуже всiх нас пiдводив.

Бо завжди:

— А от Стьопа, бачиш…

— А чому Стьопа…

— А подивись на Стьопу…

I — лясь! лясь! лясь!

«А щоб тобi, Стьопо, чиряк сiв на носi!» — завжди думалося в такi хвилини.

Але iнодi ми Стьопi прощали за те, що, на наш погляд, вiн дуж-же багато знав. Бо читав день i нiч. I був для нас свого роду ходячим довiдником.

От i зараз.

— А що воно за таке — єгипетськi пiрамiди? — жуючи, спитав Гришка Сало.

— Не знаєш, барахольщику? Це такi гробницi здоровущi. В Єгиптi. В них єгипетських царiв-фараонiв ховали Багато столiть тому. Досi стоять, як новiсiнькi, i туристи з усього свiту приїздять на них дивитися.

— Ага, про це у п'ятому класi проходять, я в братовому пiдручнику бачив, — пiдтвердив Антончик.

— А я по телевiзору в кiножурналi, — сказав Вася Деркач.

— Ну й що? — спитав я — А як же грати?

— Як? Хм! — презирливо хмикнув Стьопа. — Виберемо серед нас фараона. Вiн умре, i ми його поховаємо I пiрамiду зробимо. 3 кавунiв.

— А що — це вещ! — У Яви загорiлися очi. — Iнтересно!

— Хлопцi! Да ви що? Тю! — сказав я — На бiса нам у того смердючого фараона! У мертвяка! Теж iще весело — у похорон грати! Ха-ха!… Давайте лучче у прикордонника шпигуна. Я згоден шпигуном!

— Старик! Домовилися — все! — рiшуче сказав Ява. — Давай щитаться, кому фараоном. Ну! Котилася торба з високого горба, а в тiй торбi хлiб-паляниця, кому доведеться, той буде… фараоном.

Я! Так i знав. Чуло моє серце.

— Старик! По-чесному! — сказав Стьопа Карафолька. Це ми од київських мисливцiв навчилися говорити один на одного «старик».

Я зiтхнув.

Я був страшенно невезучий У що б ми не грали, менi завжди випадало бути чи то розбiйником, чи злодiєм, чи шпигуном чи фашистом, чи бiляком. Коротше, ворогом. Я вже не пам'ятаю навiть, коли я був нашим, радянським. А я так любив наших! I завжди був ворогом.

— Старик! Нiчого, не хвилюйся! Тобi в коханнi везтиме! Точно! Є така прикмета! — заспокоювали мене хлопцi — Он-до Гребенючка на тебе задивляється.

— Подавiться своїм коханням! Плював я на кохання! Триста лет! з ненавистю цiдив я крiзь зуби й плентався займати свої ворожi позицiї.

I коли Стьопа Карафолька тiльки вимовив слово про ту єгипетську пiрамiду, я вже не сумнiвався, що фараоном буду саме я. I не помилився…

— Ну, то що робить? — сумно спитав я.

— Значить, так, — швидко заговорив Стьопа. — Ти — славний, знаменитий, могутнiй єгипетський фараон. Який хочеш — вибирай: Хеопс… Тутанхамон… Гаменхотеп…

— Гаменхотеп, — байдуже сказав я.

— Прекрасно. О великий i мудрий фараоне Гаменхотеп! — звiв руки до сонця Стьопа. — Ти завоював багато земель, ти пiдкорив багато народiв, ти вписав своє iм'я в iсторiю вiкiв Стародавнього свiту! Але невблаганна смерть пiдстерегла тебе, i от ти вмираєш. Плачте, раби, великий Гаменхотеп вмирає!

Хлопцi завили, як шакали.

— Ну, давай-давай — лягай i умирай, — пiд акомпанемент цього виття сказав Стьопа Карафолька.

Я лiг.

— Прощайся i… — махнув рукою Стьопа.

— Прощайте, — похмуро проказав я. — Не поминайте лихом. Пробачте, мо' що не так. Кланяйтесь мамi, тату, Галинi Сидорiвнi i всiм нашим.

— Обiйдеться! Помирай, помирай швидше! — нетерпляче перебив Стьопа.

Я заплющиь очi i голосно зiтхнув — випустив дух.

— О люди! О народи! Великий Гаменхотеп сконав! О горе горе! — так одчайдушне заверещав Стьопа, що менi самому стало страшно i жаль себе.

— Але iм'я його буде славне у вiках! I пiрамiда великого Гаменхотепа збереже для поколiнь пам'ять про нього. За роботу, жалюгiднi раби! За роботу!

I хлопцi заметушилися, обкладаючи мене кавунами. Через кiлька хвилин я вiдчув, що на груди менi навалюється важенний тягар i менi нема вже чим дихати.

— Гей! — скрикнув я. — Давить! Гей! Так я й справдi помру. Гей!

— Цить! — гаркнув Стьопа. — Не розмовлять. Мертвяк, називається! Убивать треба таких мертвякiв!

I поклав менi величезного кавуна прямо на пику. Я тiльки кавкнув.

— Е нє, хлопцi, так вiн i справдi гигне, — чую раптом голос Яви. — Так не можна.

I кавун з моєї пики вiдкотився.

— А що ж? Як же ж тодi? Не вийде ж пiрамiда, — почулися голоси.

— Як не вийде! Вийде! — закричав Стьопа. — Я ж забув зовсiм. Фараонiв ховали сидячи, а то й стоячи. Вставай! Вставай, Гаменхотепе! Тiльки мовчи — ти мертвий!

Я встав, i робота знову закипiла. Тепер було легше. Хоч давило в боки, але дихать можна. Я стояв iз заплющеними очима, а хлопцi обкладали мене кавунами. Незабаром навколо мене вже була справжнiсiнька пiрамiда, з якої стирчала тiльки моя голова, що, як казав потiм Ява, теж була схожа на кавун.

Стьопа був дуже задоволений i весело наспiвував похоронний марш:

— Тай-та-та-ра-та-рай, та-та-та-ра-рай-там-та-рам!

I раптом пролунав пронизливий крик Антончика:

— Хлопцi! Тiкай! Дiд!