Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Ото біда, — прикро вражений, промовив Люнд. Помітивши, що Ролф все-таки намагається підвестися, він кивнув ад'ютанту і той вмить підсунув до столу рацію. Людвіг подав Ролфу навушники.

— Мюллер викликає лейтенанта Крафта, — доповів Ролф, поглядаючи на командира.

— Передайте їм, що тут усе спокійно.

— Добре, — Ролф дотягнувся до панелі рації, перевів там якийсь важілець і відстукав на ключі: — У нас усе спокійно. Лейтенант хропе нагорі… Прийом!

Знову клацнув важілець. Ролф уважно слухав радиста з підводного човна. Потім сказав:

— Мюллер теж завалився спати. До Баренцбурга наказав не будити.

— А зараз вони де? Навіщо їм знадобився Баренцбург? Адже вони розбомбили його ще в сорок другому. Поговоріть з ним, спробуйте витягти з нього як можна більше.

Подальша розмова складалася так:

Ролф. Де ви зараз?

Човен. Вийшли в Беллсунд.

Ролф. Повільно дуже повзете.

Човен. Куди поспішати? До Лонгіра у нас ще ціла доба в запасі. Можна виспатись про запас.

Ролф. А Шлезінгер?

Човен. Вашого Шлезінгера заберемо в Баренцбурзі, проте це теж нескоро. Поки вони розшукають, де гробонулись ці англійці, поки зроблять свою справу.

Ролф. А що вони там збираються робити?

Човен. На морозі штани скидать… Не знаєш, чим займається служба безпеки? Повернемось, спитаєш у Шлезінгера, він тобі розкаже.

Ролф. Бувай, дотепнику. Через сорок п'ять хвилин вийду на зв'язок. Амінь!

Люнд подякував Ролфові, пройшовся вздовж стіни до вікна і назад, над чимось напружено міркуючи. Повернувся, через плече начальника штабу зазирнув у розкриту карту, і раптом в його синіх очах заіскрилась якась відчайдушна думка.

— У нас немає іншого виходу, Олафе. Загін треба розділити на двоє, — і, певне, передбачаючи заперечення, додав: — Знаю, це зробить нас слабшими. Малими силами не зможемо атакувати човен. Та хто сказав, що ми його взагалі повинні атакувати? Наше завдання прибути в Лонгір раніше німців. Ми на суходолі і в цьому наша перевага. Інтереси десантників на березі — і в цьому їх слабке місце.

— Тридцять два боєздатних, це з нами, тобою і мною. Шість поранених, дві рації і інші важливі трофеї, які ми ніяк не можемо залишати тут, — почав підраховувати Олаф.

— Усе так, проте Лонгір захищати треба. Там наша продовольча база, наш арсенал. Якщо дамо його знищити, ми приречені. Нам нічого іншого не залишається, як гризти каміння.

— Треба як слід розібратися в оперативній обстановці…

— Обстановка ясніша ясної. Чув, через добу їхній човен буде в Лонгірі. Висадить десант і цим підпише нам смертний вирок!

— У нас лише тридцять два бійці.

— У них теж не полк, а лише один взвод.

— Тепер уже половина взводу, — вставив Артур. — Половину ми тут поклали…

— Чуєш, піввзводу. Човен у них не гумовий, багато на борт не візьме. Хай ще з десяток матросів при потребі кине на берег Мюллер…

— Додай тих, що пішли шукати місце аварії літака. Скільки їх там, нам не відомо.

— З цим англійським літаком справа, видно, делікатна, так що багатьох свідків вони з собою не візьмуть. Із Шлезінгером пішло два-три чоловіки, не більше.

— Не забувай, що в них уся вогнева сила човна, а у нас трофейні кулемети і обмежена кількість набоїв до них.

— А ми їх хитрістю, розумом візьмемо. — Люнд обняв Касяна за плечі. — Чи не так, товаришу Ян?

— Так точно, — відповів Калікін.

Люнд присів до карти.

— Де в нас Лонгір? Ось він… План операції буде такий. Розділимо загін на дві групи. Перша йде на Лонгір через Долину Гейзерів, там залишає поранених, трофеї і все, що не знадобиться в бою. Ця група досягає мети через двадцять годин. Це реально?

— Коли ніщо не завадить, — відповів Олаф.

— Треба продумати, передбачити все, що може завадити. Відповідальнішої справи у нас зараз нема. Друга група чисельністю не більше десяти чоловік, не завертаючи на базу, прямує в район, де розбився англійський бомбардувальник і з'ясовує, що там цікавить офіцера СД Шлезінгера. Бажано, щоб, роблячи гак до Баренцбурга, наші хлопці знали, що основне їх завдання — тільки розвідка і що, виконавши його, вони повинні іти на Лонгір і зберегти своїх людей для бою за базу і арсенал.

— Можуть не встигнути. Баренцбург це крюк, а човен Мюллера піде на Лонгірбюен лише після того, як забере на борт Шлезінгера… — міркував уголос Олаф.

— Відбери в ту десятку хлопців молодших, справжніх лижників. Хай одягнуть білі комбінезони, ті, що ми захопили у німців. Так їм буде зручніше вести розвідку. Вони встигнуть, коли будуть знати, де в той чи інший час перебуває підводний човен. У нас дві рації. Одну хай візьмуть вони.