Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Путі Інтеллідженс сервіс несповідимі, як і путі господні. Капітан англійської секретної служби Мартін Кребс (щасливчик Мартін, як його прозивали колеги в Лондоні) потрапив у німецькі охоронні війська ще в тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому. У Балстаді він з'явився з першими вибухами в шхерах, і ось уже близько двох років очолює сектор зовнішньої охорони об'єкта «Вікінг». Варто зауважити, що охорона цього об'єкта була розділена на два не контактуючих між собою сектори. Більше того, інтерес офіцерів сектора зовнішньої охорони до співробітників охорони внутрішньої, помічений службою безпеки, негайно відтинали. Цікавий вмить зникав із Балстада і в кращому випадку недавні колеги отримували від нього поздоровлення до Нового року з російського фронту. Така перспектива майора Енке (тобто Мартіна Кребса) ніяк не влаштовувала.

Лондон тим часом вимагав від свого резидента найшвидшого проникнення в таємницю «Вікінга». Інформація, що стікалася до штаб-квартири Інтеллідженс сервіс з багатьох інших європейських джерел, свідчила про те, що німці вже десь почали виготовлення нової надпотужної зброї. Геббельсівська пропаганда розтрубила про нього на весь світ, і лише резидентура Балстада мовчала.

Що й казати, репутація Мартіна Кребса була під загрозою. Там, у Лондоні, довго не хотіли зрозуміти, що поки в шхерах пробивали штольні, поки військовополонені довбали під землею граніт, ніякої таємниці, просто кажучи, не існувало. Навіть начальник охорони «Вікінга» полковник Рунге — і той губився в здогадках, що саме збираються виготовляти в цих підземних галереях «берлінські мудреці»?

В Балстаді Мартіну Енке вдалося створити добре законспіровану резидентуру, агенти і інформатори якої вербувались з місцевих Жителів. За «труди» вони винагороджувались рейхсмарками і вважали, що працюють на німців. Та, власне, так воно і було — основна інформація осідала в архівах «Вікінга», і лише невелика її частина, що становила певний інтерес для Лондона, затримувалась «фільтром Кребса».

Десь близько року тому від агентури почали надходити відомості про лабораторію доктора Горгардта, яка функціонувала при лазареті концтабору. Спочатку, складалося враження, що ні концтабір, ні лабораторія до «Вікінга» відношення не мають. Доктор Гергардт привернув до себе увагу тим, що домігся винести його лабораторію за межі концтабору і наказав збудувати йому віллу на березі фіорда. Оселившись там із своїми книжками, величезним догом і молоденькою секретаркою, нічим іншим не докучав секторові зовнішньої охорони, окрім своїх частих виїздів на рибалку. Під час таких розваг містер Енко забезпечував його охорону, що, власно, було не важкою справою. Доктор на своїм човні запливав у який-побудь глухий закуток у шхерах, кидав якір, сидів з вудочками, а майор на своїм катері влаштовувався десь поблизу і теж не відмовляв собі у задоволенні насмикати відерце-друге макрелі.

Кребс, свого часу, вже сповіщав шефа про доктора Гергардта, про його дивні досліди, що ставились на військовополонених, однак ці відомості чомусь не справили на лондонських його шефів належного враження. Мартін Кребс був людиною рішучою, мав гострий розум і, як йому здавалось, здатність до психоаналізу. Уміння тверезо оцінній ситуацію, бачити її на кілька ходів наперед, як це притаманно обдарованим шахістам, вигідно вирізняло його з поміж колег по професії. Не дивлячись на то, що в обов'язки майора Енке це не входило, він усе ж на власний розсуд, керуючись швидше інтуїцією, аніж фактами, почав вивчати найближче оточення Гергардта, а для цього потрібен був агент. Вибір упав на обер-лейтенанта Шлезінгера, постійного партнера доктора на рибалці і, як з'ясувалось пізніше, драбанта, особистого охоронця.

Отто Шлезінгер колись фанатично сповідував фашизм, однак після фронту і важкого поранення, яке отримав під Батайськом, коли його дивізія тікала з-під Сталінграда, опісля довгих мандрувань по госпіталях, переживши трагедію сім'ї (батько, мати, сестра загинули від американської авіабомби), віра в Гітлера і його режим похитнулась. Кребс зрозумів це ще в ті дні, коли Шлезінгер проходив стажування в його секторі і під його началом. Отто не витягувався перед начальством, з колегами тримався незалежно. Офіцери сектора пояснювали таку незалежність тим, що обер-лейтенант на короткій нозі з Рунге: буває в нього на віллі, п'є з полковником коньяк. У секторі знали: і Рунге, і Шлезінгер — обоє з Пруссії, їх маєтки поруч, до війни дружили сім'ями, а точніше, полковник мав певні наміри щодо старшої сестри обер-лейтенанта. Обставини важливі, однак Кребса зацікавило інше: Отто Шлезінгер, як це говориться, загубив нитку життя. Нащадок знаменитого у Східній Пруссії роду, що з покоління в покоління постачав німецькій армії вищих офіцерів, не вірив у перемогу вермахту і колишнім ідолам вже не молився. А коли таке відбувається з людиною, дуже важливо вчасно відкрити перед нею нові горизонти. Про це і вирішив потурбуватися Мартін Кребс.