Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Двадцять хвилин потому можна було спостерігати, як три фігури у супроводі збентеженого пса, сором’язливо крадучись, пробиралися від пристані біля готелю «Лебідь» до залізничної станції. Їхній одяг, що не міг похвалитися ані чистотою, ані вишуканістю, складався з чорних шкіряних черевиків — брудних, прогулянкових фланелевих костюмів — надзвичайно брудних, рудих фетрових капелюхів — пом’ятих, дощовиків — промоклих наскрізь, а також парасольок. [43]

У Пенгборні нам довелося обдурити човняра. Ми не подали вигляду, що втікаємо від дощу, і доручили йому пильнувати човна і все, що в ньому було, попросивши приготувати його для нас на наступний ранок на дев’яту годину, коли ми повернемось. Якщо ж трапиться щось непередбачуване і ми не зможемо повернутись, ми йому напишемо.

До Педдингтонського вокзалу ми дісталися о сьомій і одразу ж попрямували до ресторану, про який я розповідав, дещо перехопили і, залишивши Монморансі та замовивши на пів на одинадцяту вечерю, пішли до Лестер-скверу.

В «Альгамбрі» ми були об’єктом загальної уваги. Коли ми підійшли до каси, нам досить грубо сказали, що ми запізнилися на півгодини, і скерували нас до входу з боку Касл-стрит.

Це було нелегко, але нам все ж таки вдалося переконати касира в тому, що ми не всесвітньо відомі акробати з Гімалайських гір, і він, отримавши гроші, дозволив нам увійти.

Усередині ми досягли ще більшого успіху. Усі з захопленням дивилися на наші засмаглі обличчя і досить виразний одяг. Крім нас довкола не існувало нічого.

Це був справжній тріумф!

Після першої дії ми повернулися до ресторану, де на нас вже чекала вечеря.

Мушу визнати, від тієї вечері я отримав море задоволення. Впродовж десяти днів ми перебивалися переважно холодним м’ясом, пирогами та хлібом з джемом. Це була невишукана і поживна їжа, але в ній не було нічого захопливого. Аромат бургундського, запах французького соусу, вигляд чистих серветок і видовжених буханців, немов довгоочікувані гості, стукалися в наші душі.

Певний час уся наша увага була прикута тільки до їжі. Виструнчившись і схопивши ножі й виделки, ми мовчки напихалися нею і запивали великими ковтками вина. Але згодом ми відкинулись на спинки стільців і, не поспішаючи, безтурботно продовжували нашу трапезу. Серветки попадали на підлогу, ми простигли під столом ноги і знайшли час, щоб критичним поглядом оцінити закіптюжену стелю, якої раніше не помічали.

Ми відсунули келихи і відчули себе сповненими доброти, задуми і прощення.

Потім Гарріс, який сидів біля вікна, відхилив фіранку і визирнув на вулицю.

У темряві виблискувала волога бруківка, тьмяно мерехтіли при кожному подуві вітру ліхтарі, безперестанку пострибували у калюжах краплі дощу, вода, збігаючи жолобами, стікалася до водостічних канав. Зігнувшись під своїми парасольками, поспішали наскрізь промоклі перехожі, а жінки високо піднімали свої спідниці.

— Ну, що ж, — промовив Гарріс, протягуючи руку до свого келиха. — Наша чудова подорож скінчилася, і я усім серцем вдячний за неї нашій старій добрій Темзі. Все ж таки мені видається, що ми добре вчинили, що вчасно звідти шмигнули. Ну, за здоров’я трьох чоловіків, які успішно вибралися з човна!

І Монморансі, який стояв на задніх лапах біля вікна та теж вдивлявся у темряву, коротко гавкнув на знак згоди.

ПОРИНЬ У СВІТ ПРИГОД!

Джером Клапка Джером народився в Англії, замолоду він хотів зайнятися політикою або стати інтелектуалом, але смерть батьків змусила його покинути навчання і заробляти на прожиття. Джером пробував працювати журналістом, писати есе, сатиру й оповідання. Після успіху повісті «Троє в одному човні...» він мав змогу присвятити більше часу письменству. У 1892 році обійняв посаду редактора журналу «The Idler», після Редьярда Кіплінга. У 1893-му Джером заснував власний журнал «То-Day». За книжкою «Троє в одному човні...» було створено фільми, телесеріал і радіошоу, театральні вистави і навіть мюзикли. Іскрометний стиль цього твору вплинув на багатьох гумористів і сатириків в Англії та по всьому світу.

Джером почав писати «Троє в одному човні...» одразу після повернення з весільної подорожі, проведеної з дружиною на річці. Однак у повісті свою дружину він замінив на давніх друзів, що дозволило створити безліч комічних ситуацій. Під час мандрівки з героями стаються різні пригоди. Історія трьох друзів — Джорджа, Гарріса і Джея — які здійснюють прогулянку на човні Темзою, відпочивають від Лондона з його нездоровим кліматом і намагаються на певний час злитися з природою, і по сьогодні залишається неперевершеним зразком англійського гумору.