Трудівники моря

Погода, здавалося, пішла до нього на послуги. Хоч період рівнодення тривав, було сухо. Настав березень, але в морі було тихо. Дні все довшали. Голубінь неба, легкі порухи неозорої водної гладіні, погідність полудневих годин — все це ніби виключало поганий намір. Море усміхалося до сонця. Пестощі ж, як відомо, попереджують зраду. А море на такі пестощі не скупиться. Коли маєш справу з такою жінкою, не довіряй її усмішці.

Вітер був незначний, і тим краще працювало водяне піддувало. Надто сильний вітер скорше шкодив би, ніж допомагав.

У Жільята була пилка, він зробив терпуг. Пилкою він різав дерево, терпугом — метал. Потім він додав до них дві залізні руки коваля — кліщі та щипці. Кліщами здавлюєш, щипцями орудуєш. Одні діють як руки, другі — як пальці. Інструмент — той же організм. Мало-помалу Жільят роздобував помічників і виготовляв своє озброєння. Зі шматка бляхи він зробив наддашок пад ковальським горном.

Одним із найголовніших завдань для нього було розібрати і полагодити блоки. Він привів до ладу коробки і шківи складних блоків. Повідтинав потрощені кінці понівечених брусів і зачистив їх: для теслярської роботи, як ми вже казали, у нього був цілий склад корабельних уламків, підібраних і за формою, і за розміром, і за якістю. Дуб лежав на одному місці, сосна — на другому, погнуті дерев'яні частини, як, наприклад, футокси, окремо від прямих, наприклад, карленгсів. То був його резерв підпор і важелів, які могла стати йому в пригоді у відповідну хвилину.

Коли збираєшся робити талі, потрібно запастися балками і блоками. Але цього мало: потрібна ще мотузка. Жільят полагодив усі кабельтови і перліні. Він розтяг розірвані вітрила, і йому вдалося нависмикувати з них чудових конопляних ниток, з яких він зсукав шнура. Цим шнуром він зв'язував кінці мотузки. Жільятові вдалося виготовити тільки білого шнура, бо в нього не було смоли. Полагодивши мотузки, Жільят узявся за лагодження ланцюгів.

Завдяки бічному гострому виступу каменя-ковадла, який правив за конічний носок, йому вдалося виковувати грубі, але міцні ланки ланцюгів. Цими ланками він з'єднував кінці розірваних ланцюгів і таким чином подовжував їх. Кувати самому, без допомоги, дуже незручно. Але й це йому вдалося. Щоправда, він виготовляв на своєму ковадлі тільки не надто масивні предмети. Одною рукою він підтримував їх за допомогою щипців, а другою гатив молотом.

Він порізав на шматки круглі залізні пренти капітанського містка, потім загострив кожний із шматків на одному кінці, а на другому викував широку плоску головку — отже, виготовив великі цвяхи близько фута завдовжки. Такі цвяхи добре заганяти в скелі.

Навіщо Жільятові було братися до такої виснажливої праці? Побачимо. Йому не раз доводилося вигострювати лезо сокири і зубці пилки. Щоб гострити пилку, він виготовив тригранний терпуг.

При нагоді він користувався шпилем Дюранди. Гак, який кріпився до ланцюга, зламався. Жільят викував його наново.

За допомогою щипців і обценьків, використовуючи зубило як викрутку, Жільят узявся розбирати колеса пароплава — і досяг своєї мети. Читач, напевно, не забув, що цей демонтаж здійсненний. Він закладений у самій конструкції коліс: вони збірні. Дерев'яні щити, якими були колеса прикриті і які надавали їм кращого вигляду, Жільят познімав: з їх дощок він збив два ящики, куди склав, старанно пронумерувавши, частини коліс. В цьому ділі йому дуже придалася грудка крейди. Він поставив ящики з колесами в найнадійнішому місці палуби Дюранди. Закінчивши підготовчі роботи, Жільят зіткнувся віч-на-віч із тим, що було найважче. Постало питання про порятунок машини.

Розібрати колеса можна було, розібрати машину — ні в якому разі. По-перше, Жільят погано знав механізм. Працюючи наздогад, він міг завдати йому непоправного лиха. По-друге, навіть якби й спробувати розібрати машину деталь за деталлю і якби він зважився на цей необережний вчинок, то йому потрібні були б зовсім не ті інструменти, що їх можна змайструвати у якійсь печері замість кузні, де протяг править за ковальські міхи, а кам'яна брила — за ковадло. Спробувавши демонтувати машину, він міг її поламати. Жільят відчув, що підійшов упритул до нездійсненного. Здавалося, він наразився на стіну — неможливе. Що ж робити?

II

Як Шекспір може зустрітися з Есхілом