Трудівники моря

І все ж учені,- а вони ще й філософи і, отже, доброзичливі до всього сущого, знайшли або думають, що знайшли пояснення всьому цьому. Дехто з них дійшов дивного висновку, і серед них женевець Бонне, людина загадкового і точного розуму, якого протиставляли Бюффону, як пізніше Жофруа Сент-Ілера протиставляли Кюв'є. Ось яке їхнє пояснення: якщо скрізь є смерть, то скрізь має бути поховання.

Пожирачі - це гробарі.

Всі істоти поглинають одна одну. Гниття - це життя, тобто гнилизна - це пожива.

Жахливе очищення земної кулі. Людина як істота м'ясоїдна - теж гробар. Наше життя постає зі смерті. Такий страхітливий закон. Ми самі - могили.

У нашому похмурому світі цей фатальний порядок речей породжує страховищ. Ви питаєте: навіщо? Ми вже сказали.

Але хіба це пояснення? Хіба це відповідь на питання? Чому ж усе-таки немає іншого порядку? І знову ж виникає одно й те питання.

Будемо якось жити, хай буде так.

Але постараймося, щоб смерть була для нас рухом уперед. Полиньмо в думках до світів не таких понурих. Будьмо.

Ідімо слідом за думкою, що веде нас туди. Бо нам ніколи не можна забувати того, що найкращого досягають, тільки йдучи від кращого до кращого.

III

Ще одна форма битви в безодні

Такою була істота, якій уже певний час належав Жільят.

Підводний грот був місцем проживання цієї потвори. Вона була злим генієм цих таємничих місць. Подобизна якогось похмурого духа вод.

Осереддям цієї казкової краси був жах.

Місяць тому, в день, коли Жільят уперше проник у грот, у чорній плямі, обриси якої майнули в брижах зачарованих вод, він побачив саме цього спрута.

Восьминіг був тут у себе дома.

Коли Жільят, переслідуючи краба, увійшов до гроту вдруге і побачив там западину, куди, на його думку, краб утік, там сидів на чатах спрут.

Чи можна уявити собі цю засідку?

Птаха не наважилася б висидіти пташенят, пташеня не наважилося б вилупитися з яйця, квітка не наважилася б розпустити пелюстки, материнська грудь не наважилася б вигодувати дитину, серце не наважилося б покохати, розум не наважився б злетіти у високості на думку про те лиховісне терпіння, з яким у безодні влаштовується засідка.

Жільят засунув руку в щілину: восьминіг ухопив його. Спрут не відпускав людини. Жільят став мухою цього павука.

Він стояв по пояс у воді, впираючись ногами в слизькі круглі валуни, права його рука була стиснута, обезвладнена витками плоских щупальці спрута, а тулуб майже зник під складками і сплетінням цієї страхітливої пов'язки.

Із восьми щупальців спрута троє були приліплені до скелі, а п'ятеро впилися в Жільята. Таким способом, з одного боку вчепившись у граніт, а з другого — в людину, спрут ніби ланцюгом приковував Жільята до скелі. В тіло Жільята впилося двісті п'ятдесят присосків. Яке жахливе відчуття тривоги й огиди! Бути затиснутим у незмірно великому кулаці, гнучкі пальці якого близько метра довжиною, суцільно вкриті з нижнього боку живими присосками, порпаються у вашому тілі! Ми вже казали, що вирватися від спрута неможливо. Чим відчайдушніше намагаєшся від нього звільнитися, тим міцніше він тебе в'яже. Він стискає вас іще більше. Його зусилля зростають у відповідності до ваших. Чим сильніший ривок, тим міцніший обруч.

Жільят міг розраховувати тільки на одне: на свій ніж.

Вільною у нього була лише ліва рука, але ми знаємо, як вправно він нею орудував. Про нього можна було б сказати, що обидві його руки — праві. Якраз у лівій руці він тримав розкритий ніж.

Щупальців спрута не розрізати: їхню шкіру нічого не бере, вона ковзає під лезом; до того ж їхні петлі прилягають так щільно, що досить тільки надрізати ці ремені, і ви пораните своє тіло.

Восьминіг страшний; одначе є один прийом, який дає можливість справитись із ним. Рибалки з острова Серк знають цей прийом; кому доводилось бачити їхні раптові, блискавичні рухи в морі, той знає. Майже так само роблять дельфіни: накидаючись на каракатицю, вони дуже вправно відкушують їй голову. Ось чому у відкритому морі трапляється чимало кальмарів, каракатиць, восьминогів з відірваними головами. І справді, вразливим місцем у восьминогів є тільки голова. Жільят про це знав.

Йому ще ніколи не доводилося бачити такого великого спрута. З першого ж наскоку він став жертвою цього масивного хижака. Інший на місці Жільята розгубився б. У боротьбі з восьминогом, як і з биком, є момент, який необхідно вловити. Це та мить, коли бик нагинає шию, це та мить, коли восьминіг наближає голову: одна коротка мить. Хто її пропустить, той пропав.

Все, про що ми тут розповідаємо, тривало всього декілька хвилин. Однак Жільят відчував, як двісті п'ятдесят кровососних банок усе міцніше й міцніше присмоктуються до його тіла. Спрут віроломний. Він намагається насамперед приголомшити свою жертву. Він хапає її, а потім вичікує.

Жільят тримав ножа напоготові. Присоски впивалися все сильніше. Він дивився на восьминога, восьминіг дивився на нього. Раптом тварюка відірвала від скелі своє шосте щупальце і, закинувши його за Жільята, спробувала обкрутити його ліву руку.