Трудівники моря

Машкару скинуто — яка полегкість! Його сумління втішалося, споглядаючи свою потворну голизну і занурюючись на привіллі в гидотну каламуть зла. Його довго мучила людська повага, і це кінець кінцем зродило в ньому нездоланний потяг до безсоромності. В злочинності є щось похітливе. У страхітливих глибинах злочинної душі, так мало досліджених, є щось жорстоко спокусливе, що являє собою розтлінну ницість. Фальшива репутація доброчинності набиває оскому і збуджує смак до ганьби.

Презирство до людей таке велике, що викликає прагнення накликати на себе їхнє презирство. Зазнавати шаноби — скучно. Розв'язність у моральному падінні викликає у лицеміра захоплення. Така людина з жадобою дивиться на відкрите, розперезане в своїй безсоромності паскудство. Опущені мимоволі очі нерідко кидають на нього хтивий погляд з-під лоба. В Марії Алакок живе Мессаліна. Згадаймо Кадьєр і черницю з Лув'е. Клюбен також жив під накриттям. Аморальність була його честолюбною мрією. Він заздрив зухвалій повії, яка з байдужим, начеб вилитим з бронзи лицем віддавала себе на безчестя; він почуває себе більшою повією, ніж вона, і йому набридло вважатися незайманим. Він був Танталом цинізму. І от нарешті тут, на скелі, сам-самісінький, він міг розсупонити свою душу і він це робив. Почувати себе мерзотником без будь-яких перешкод — яка благодать! Усі захоплення, доступні пекельному поріддю, наповнили душу Клюбена в цю щасливу для нього хвилину: йому були виплачені всі недоїмки за його прикидання, лицемірство було позикою, і тепер Сатана за неї повністю розрахувався. Клюбен міг насолоджуватися своєю безличністю, бо люди зникли, його бачило тільки небо. Він сказав собі: «Я — негідник!» — і возрадувався.

Ніколи ще чогось подібного з людським сумлінням не траплялося. Вибух у душі лицеміра не зрівняти з виверженням вулкана.

Клюбен був задоволений, що довкола нього нема нікого, але він не мав би нічого проти чиєїсь присутності. Він насолодився б жахом свідка. Він був щасливий сказати в обличчя людському родові: «Гей, ви, дурні!» Відсутність людей обумовлювала його тріумф, але й послаблювала його. Він був єдиним очевидцем власної слави.

Стояти біля ганебного стовпа по-своєму привабливо. Всі бачать, що ти — падлюка. Примусити юрбу дивитися на тебе — значить утвердитися у власній могутності. Каторжник у залізному нашийнику, виставлений на помості, — деспот, який силоміць прикував до себе всі погляди. Ешафот — своєрідний п'єдестал. Стати центром загальної уваги, причиною збіговиська — хіба це не блискучий тріумф? Примусити громадське око зиркнути на тебе — одна з форм переваги. Для кого зло — ідеал, для того безчестя — ореол. На ешафоті стоїш над усіма. Хай там як, а це все ж таки висота. На ній ти схожий на переможця. Плаха, на яку дивиться весь світ, чимось схожа на трон.

Бути виставленим напоказ — значить бути об'єктом споглядання.

Дурному царюванню, мабуть, судилися радощі ганебного стовпа. Нерон, який підпалив Рим, Людовік XIV, який зрадою захопив Пфальц, регент Георг, який повільно вбивав Наполеона, Микола І, який на очах у всього цивілізованого світу душив Польщу, — всі вони, певно, відчували щось схоже на насолоду, про яку мріяв Клюбен. Глибина презирства вселяє в того, на кого воно спрямоване, думку про власну велич.

Викриття — падіння, а самовикриття — тріумф. Це сп'яніння своїм неприхованим і самовдоволеним зухвальством, це самозабутній цинізм, який ображає все суще. О високе блаженство!

Такі думки начеб суперечать лицемірству, але це не так. Підлота послідовна. Слова — мед, а діла — полин. Ескобар — близький до маркіза де Сада. Доказ: Леотад. Лицемір — закінчене втілення зла, у ньому поєднуються два полюси розбещеності. З одного боку — проповідник, а з другого — розпусниця. Як і диявол, він двостатевий. Лицемір — найстрашніший гермафродит зла. Він сам себе запліднює, в ньому зло дає росток і саме ж перетворюється. Зовні лицемір — чарівливий, а виверніть його — і побачите його огидне єство.

Ось такі уривчасті думки роїлися в голові Клюбена. Він не дуже їх осмислював, але насолоджувався безмірно.

Сніп іскор із пекла — ось думки цієї людини.

Отже, Клюбен стояв якийсь час у задумі: він розглядав свою чесність так, як гадюка, скинувши з себе шкіру, розглядає її. Усі вірили в його чесність і навіть до певної міри він сам.

Він знову розреготався.