Ціна

- Та ні, слова він вибрав нормальні. Швидше, це вже ви, панове-янголятка, фокусуючи, жонглюєте складами і слоганами, бажаючи врятувати цноту власної совісті; що для мене сумнівно, адже кожен з вас прожив достатню кількість років, так що ви повинні були не раз втратити незайману пліву. Занадто високі ціни, надто дорогі монети… Смішно!

- Це так, якби пан проголошував, ніби етика вартувала глузування, ніби мораль - смішна, пане професор, - з докором заявив ксьондз Гаврилко.

- Та ні, попик, я говорю про… орендну плату за щоденне життя у вовчій зграї. Про купівлю особисто для себе хвірток, через які можна втекти, шляхи евакуації… Все є монетою, кожна наша думка, кожен наш вчинок, і все можна виміряти у валюті – сферу розуму та сферу вчинків. Перше – усяка наша думка і будь-яка дія мають ціну, яку необхідно без усіляких умов заплатити життю. А друге – все, що ми обмірковуємо та робимо, має такі ж реальні, як у монети, аверс та реверс. Візьмемо перший приклад, що більш-менш адекватний нашій нинішній ситуації. "Віра гори зрушує", отже: "Потрібно бажати, щоби могти", отже: "Для того, хто бажає, немає нічого складного". Так каже прислів'я, і ​​правильно каже. Але існує ще й "закон зворотних наслідків" – що сильніше ми намагаємося щось зробити, тим менше шансів, що нам це вдасться. І це теж правда.

- Пане професор, ви спрощує...

- Пане адвокат, це ви спрощуєте що тільки можна, керуючи рулеткою за цим столиком. Ви спрощуєте етику, логіку, демократичні процедури та принципи гігієни здорового глузду. Хіба вас цьому навчали, коли ви вивчали право?

Кржижановський відсахнувся, роблячи при цьому міну людини, яку публічно ображають без будь-якої причини:

- Боже милостивий, любий мій!

- Я тільки хочу почути, чи цього вас навчили, коли ви вивчали право?

- Життя навчило мене, що іноді слід робити вибір між злом більшим і злом меншим! – відповів Кржижановський. – Можу припустити, що лікар Хануш, будучи лікарем, щодня стикається у лікарні з такою проблемою.

- А що, на вашу думку, є меншим злом?

- Запитайте у лікаря, будь ласка. Доктор Хануш наведе вам конкретні приклади. Ось уже півтора роки у лікарні не вистачає ліків, ін'єкцій, бинтів, плазми, ниток, крапельниць – усього, бо німці все реквізують для східного фронту, де мають десятки тисяч поранених. Запитайте у пана лікаря, як часто йому та його начальнику доводилося оперувати чи рятувати ін'єкціями чиєсь життя в ситуації, коли цього дня потрібно було рятувати п'ять пацієнтів, які чекали на смерть, а ліків вистачало тільки для двох! Тоді їм доводилося обирати двох з п'яти! Або одного із трьох! Запитайте його, запитайте, як часто траплялося таке. І він вам відповість, що, принаймні, раз на тиждень!

Всі звернули погляди на лікаря, який все ще стояв біля дверей. Хануш опустив голову і мовчав. Кржижановський почекав кілька секунд, щоб повернутися до теми з тим самим запалом:

- А потім спитайте його, якими були критерії вибору!... Хоча, можливо, й не треба. Бо що він вам відповість? - що вибирали молодшого, багатшого, красивішого, розумнішого, або vice versa? Кожен їхній вибір був вибором жорстоким, а що вони вважали меншим злом, це їхня таємниця, можливо, дуже соромна. Так чи інакше, у мене немає жодних сумнівів, що вони застосовували принцип меншого зла, і напевно, керуючись лише суб'єктивною інтуїцією. Бо, мабуть, немає регламенту в таких ситуаціях, немає кодексу, немає тут директив – отже вибір цілком суб'єктивний…

- Але трапляється і об'єктивний, регламентний вибір, пане адвокат, - втрутився Клос. - Ви чули про "поділ на три"?

- Щось не пригадаю…

- Це система поділу поранених під час війни на три групи - на тих, які помруть, незважаючи на всі зусилля лікарів, на тих, що виживуть і так, без жодних старань порятунку, і, нарешті, на тих, які помруть, якщо не отримають медичну допомогу! У зв'язку з обмеженістю коштів – усі медикаменти призначаються для цієї третьої групи. Англійці так роблять.

- Сумніваюсь, чи так роблять поляки… - скривився адвокат. – Запитайте у пана Мертеля та Кортоня, чи так чинять їхні лісові колеги. Втім, порівняння тут безглуздо – не можна порівнювати умови на фронті та в лікарні, ситуацію з пораненими чи просто хворими. Голову даю, що Стасінка та Хануш не практикували цього вашого "поділу на три", редактор. Тим часом, їм весь час доводилося вибирати, причому, не керуючись встановленою зверху системою, але… Ну, саме чим? Чим вони керувалися, обираючи тих, кому дадуть ліки, і тих, кому не дадуть, прирікаючи тих на смерть?

- Ви вже казали, що інтуїцією, але я хотів би почути це від доктора Хануша, - заявив Бартницький.

Знову всі подивилися на лікаря, але той так само мовчав, не підводячи ні голови, ні погляду.