Ціна

- Так, перейдемо до картин. Рами стоять більше, пане графе!

- Що ж, це ж сімейні портрети, а не виставковий живопис. На другому поверсі я маю одного Кранаха і двох венеційців вісімнадцятого століття.

- Із задоволенням якось огляну. Я люблю хорошу творчість. Коли здавав екзамен на атестат зрілості, хотів стати істориком мистецтва, але мій батько був залізничником і не заробляв стільки, щоб вистачало на навчання.

Нарешті він обійшов увесь салон, повернувся до столу, взяв стілець і сів, заклавши ногу на ногу.

- А ось тепер ми можемо перейти до справи, яка вас цікавить. Слухаю, пане графе.

Тарловський глибоко затягнувся димом і видув його через ніс із такою силою, немовби бажаючи вигнати невдачу.

- Гер капітане, сьогодні…

- Перепрошую, пане графе, чи можу я запалити?

- Ну так, звичайно, звісно ж!

Мюллер вийняв із кишені золотий портсигар і запальничку, а Тарловський, дивлячись, що попільничка переповнена, схопив маленький дзвіночок, що ховався в рамі інвалідному візку, і подзвонив. Прибіг Лукаш, забрав попільничку і швидко приніс чисту. Гість затягнувся кілька разів і наніс на обличчя міну очікування.

- Чи можна запропонувати вам щось випити? - запитав граф.

– Наприклад?

- Ну… чарочку гарного коньяку… Або вермуту… сухого вина…

- Можете. Тільки не коньяку і не вина, хоч і те, й інше я люблю. Але тут я хотів би випити дещо інше.

- Слухаю?

- Цю вашу знамениту родову наливку, про яку фон Штенберг розповідав справжні дива. Він любив бенкети у вашому будинку. До речі, з чого ви її робите?

- З вишні, малини та аґрусу, гер капітан.

Дзвіночок знову задзвенів, і знову з'явився камердинер.

- Лукаш, подай дві чарки та наливку.

Напій німцю сподобався. Після другої чарки його настрій виправився.

- Ну добре, пане графе. Не будемо більше гаяти часу. Слухаю.

- Сьогодні... сьогодні в місті заарештували мого сина...

– Все сходиться.

- Він невинний. Він нічого не робив проти німців, абсолютно нічого, не належав до будь-якої організації.

- Я вам вірю.

- Навіть у тридцять дев'ятому він не пішов до армії, бо тоді йому не було вісімнадцяти років. Тобто він ні миті не бився з вами. Нині йому двадцять два роки, і політика його зовсім не цікавить. Єдине, що його займає – це орнітологія. Я маю на увазі пташок.

- Пане граф, я знаю, що таке орнітологія.

- Але чи знаєте ви, що мій син невинний?

- Це цілком можливо.

- Тоді чому…

- Можна ще? ... - спитав Мюллер, вказуючи на графинчик з наливкою.

- Так будь ласка. Я радий, що вам подобається.

Вони випили ще по чарці.

- Ніщо мені так давно не подобалося, як ця ваша наливка, пане Тарловський! – прицмокнув гестапівець. - Шнапс, який продається в рудницьких забігайлівках, це або кислота, або смердючі помиї.

Тарловський витер губи краєм долоні і повернувся до теми:

- Гер Мюллер, за що заарештували мого сина?

- Бо якби я заарештував вас, це було б проявом поганого смаку – ви ж каліка. Тому замість вас я заарештував вашого сина.

- Але за що?!

Мюллер прикурив чергову сигарету, а портсигар замість кишені мундира поклав на стільниці, між своєю запальничкою і попільничкою.

- Пане граф, учора у нашому районі стався великий "бабах". Лісові бандити підірвали залізничні колії. Загинули чотири німці, які вирушали на східний фронт. Декілька десятків поранено, п'ятеро з них – важко. Ви ж чули про це?

- Так, тільки ні я, ні мій син нічого спільного з цим не...

- Це не має значення, пане Тарловський. Цілком не має!

- Ви вважаєте, ніби невинність не має значення?!

- Так, оскільки значення має тільки справедливість.

- Згоден, адже ми говоримо про те саме.

- Боюся, що ми говоримо про щось зовсім інше, пане граф. Я говорю про справедливість, яку Рейх змушений застосовувати на території генерал-губернаторства для покарання бандитських дій, спрямованих проти німецьких чиновників та німецької армії. І тут саме такий випадок. Влада району вирішила, що якщо винні, тобто люди, які вчинили вчорашній вибух на залізниці, не здадуться – тоді за голову кожного загиблого німця будуть взяті життя десяти місцевих мешканців. У кожному з чотирьох містечок, що розташовані неподалік місця нападу, було заарештовано по десять заручників, всього - сорок людей. Як начальник гестапо в Руднику, я лише виконав наказ свого начальства і заарештував десяток людей з цього міста.

- Але чому саме Марека?

- Тому що він – фігура, пане, ваш син. Я вже казав, що хотів би заарештувати вас або більш значну фігуру, ось тільки ув'язнений на інвалідному візку привів би у в'язниці до трагікомічної ситуації, а подібна дешевка мені вже не до смаку. Крім вашого сина, я заарештував директора лікарні, директора банку, директора лісопилки, суддю, лісничого та парочку інших – суцільна гордість Рудника. Щоб було болючіше!

Тарловський прикрив очі, намагаючись упорядкувати думки, що кружляють наче перелякані птахи, але зміг вичавити з себе лише відчайдушне запитання:

- І що тепер?