Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

Та один з моїх друзів, переконав мене, що треба не критикувати комсомол, а власною діяльністю перетворювати його. Таку діяльність він вбачав у «легкій кавалерії». (Далі наші шляхи цілком розійшлися: він заглибився в чисту науку, я намагався балансувати між науковою й громадською діяльністю. Декілька разів він приїжджав до Києва, хотів до мене зайти, але друзі попередили його, що це небезпечно, і він не відважився. Ну що ж, кожен має право на страх, якщо й не моральне, то юридичне: він захистив дисертацію, став завідувачем лабораторії, отримував почесні премії.)

«Легка кавалерія» складалася зі студентів й молодих робітників. Займалась вона тим, що ловила повій, злодіїв, спекулянтів, «стиляг». Стиляг ловили й усовіщали. Якщо це не допомагало, їм обстригали волосся, розрізали штани, зрізали підошви.

Я зневажав стиляг за духовну порожнечу, але протестував проти розправи над ними. І в цьому мені вдалось домогтися свого — ми перестали їх ловити.

Коли вдавалося спіймати спекулянта, ми відбирали в нього товар, ховали в спеціальний сейф і передавали спекулянта міліції. Відбирати товар ми не мали права, але міліція нас до цього заохочувала. Якщо спекулянтові чи злодієві вдавалось замести сліди, його били. Штаб наш був розташований у бомбосховищі. Коли приходив час бити, частина з нас «зі слабкими нервами», виходили з кімнати, потім вмикалась сирена і починались побої. Бити ми також не мали права, але міліціонери радили бити, якщо немає прямих доказів. Один з підлітків, член нашого відділу кавалерії, дуже захоплювався побоями. Я помітив це й почав наполягати, щоб його виводили під час побоїв, — адже ж з нього росте садист.

Ми, декілька студентів — членів штабу, почали протестувати проти побоїв. Але більшість дуже логічно доводила, що ми — гнилі інтеліґенти, що бити цих мерзотників треба.

Нам було соромно за свої слабкі нерви…

Якось ми зловили молодого злодія. Він запропонував свою допомогу: «Я знаю місця, де збираються волоцюги, повії, злодії, я допоможу вам їх виловлювати, якщо ви приймете мене до штабу». Ця пропозиція більшості з нас видалась огидною, і ми йому відмовили. Ясно було, що злодієм він став з романтичних причин, а наш штаб притягував його тим самим — романтика пошуку, культ сили.

Перебування у «легкій кавалерії» поступово розкривало очі на багато речей, дуже яскраво виявляло методи і сутність боротьби із злочинністю в СРСР.

Я керував торговим сектором. Ми заходили в їдальню і замовляли їжу й напої. Потім змушували офіціантів зважувати те, що нам подали. Звичайно виявлялось, що того, що подали, набагато менше, ніж замовляли. Складали протокол. Директор або шеф-кухар відкликав нас у окрему кімнату і пропонував горілку, розкішні закуски і навіть свого годинника. Ми, як ідейні комсомольці, записували у протокол і його пропозиції.

Найбільше нам доводилось боротись із спекулянтами. Я запропонував вивісити у штабі плакат зі словами Леніна: «Спекулянт — ворог народу». (Віра в магічну силу слова була така велика, що я думав, наче більшість молодих спекулянтів, побачивши слова самого Леніна, зрозуміють, як глибоко вони опустились, і виправляться.)

Після Московського фестивалю (1957 рік) в Одесі з’явилось багато негрів, арабів та інших іноземців. Різко зросла проституція. Нас кинули на боротьбу з проститутками. Ми ходили по парках і виловлювали парочки з-під кущів. Було дуже соромно, але що вдієш — треба.

Пригадую, спіймали одну дівчину і привели у райком комсомолу. Секретар райкому виступив перед нею з громовою промовою про честь радянської дівчини. Найбільше він налягав на те, що вона підриває престиж країни. Дівчина вперто стояла на тому, що її статеві органи належать тільки їй і це не справа комсомолу втручатися в утилізацію їх (висловлювалась вона, звичайно, більш грубо). Проте після того, як їй пригрозили тюрмою, вона здалась і визнала свою провину.

Був у нас один хлопець з робітників, який найкраще присоромлював злочинців. Якось ми зловили студентку технікуму, яка розважалась у парку з солдатом. Наш оратор завів її в окрему кімнату й почав говорити про дівочу гордість, честь і таке інше. Ми стояли за дверима і вмирали зі сміху — настільки все це було по-книжному банально. Але говорив він дуже переконливо. Дівчина істерично ридала. Після розмови ми попередили її, що якщо злочин повториться, ми повідомимо в технікум і її звідти виженуть. Вона поклялась, що ніколи більше не буде цим займатись.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное