У карнавалі історії. Свідчення

Через прикордонні пункти СРСР, відкриті для пасажирського руху, — ЧОП.

Видана — ЗО грудня 1975.

До паспорта № —.

Так офіційно було завірено, що ми більше не радянські громадяни і не маємо права на повернення до себе додому. І не тільки завірено, а й довелося заплатити по 900 рублів за кожного. 900 рублів — така ціна за офіційним курсом радянського громадянина, радянського громадянства.

І хоча й поспішали, і видно було, що є сувора вказівка нас якомога швидше викинути, після Нового року — знову невідомість. З січня у ВВІРі мені пропонують їхати у Дніпропетровськ «відвезти одяг». Приїжджаємо. Дали звичайне побачення — Льоня все такий самий. Обережно кажу йому, що все вже остаточно залагоджено, візи у мене в руках. Я наївно думала, що йдеться тільки про те, щоб Льоню видали, виявилось, потрібен був тільки одяг. Начальник каже мені, що він нічого не знає, оскільки вони тільки-но провели медичну комісію у зв’язку із запитом, а суд ще має «вирішити» — випускати чи ні.

У мене в голові цілковита плутаниця. Біжу в обласний суд.

— Так, справа у нас. Ми з нею ознайомлюємось. Не хвилюйтесь, ми все будемо вирішувати згідно з законом.

— Згідно з яким законом? У мене на руках віза, Леонід Плющ вже не радянський громадянин. 10 січня ми вже маємо виїхати з СРСР.

Мовчить. Просить подивитись візу.

Тут вже все логічно: беззаконне засудження і таке саме беззаконне звільнення. Звичайно діє дуже жорстка процедура звільнення: медична комісія має визнати людину за здорову, потім справа переходить у суд, там вирішують, чи справді вона видужала. Потім довга процедура оформлення опікунства, і лише тоді — звільнення. Цей процес може тягнутись місяцями, а то й роками, коли люди, що вже видужали, і далі перебувають в камерах з хворими, чекаючи на суд.

Але державна машина може крутитись і по-іншому. Видаючи мені візу, Сіфоров сказав:

— Ви поки що оформлюйте, а ми будемо вважати, що вже все гаразд. Ви тільки напишіть заяву, що просите призначити комісію. 1 я цю заяву передам у Дніпропетровськ, я це швидше зроблю.

Так я ніколи й не дізнаюсь, чи був узагалі суд, який звільнив Плюща. Той самий суд, про який я стільки прохала, списавши гори заяв у всілякі інстанції.

Так, все вирішує ЗАКОН. Закон беззаконня.

Одяг, який ми привезли, я не віддала.

— Я не хочу брати участі у ваших спектаклях. Відправляйте його за кордон у тому, в чому він у вас ходить.

Квитки до Чопа нам також продали на замовлення ВВІРу. Спершу відмовились продати квитки матері й сестрі Льоні. Довелось влаштувати скандал. Дозволили.