У підводних печерах (збірка)

— А доки прийде допомога, ми можемо 60 попрацювати з Мудрецем, — запропонував Валерій.

Він з хвилюванням чекав відповіді, від якої залежало багато, — принаймні для неї. Коли Людмила Миколаївна згодилася, з полегкістю подумав: «Хоч трохи забудеться…»

— Мудрець! — покликав Валерій. Восьминіг одразу звівся в акваріумі на щупальця.

— Сюди! Іди до нас. Хутко!

Восьминіг попробував, як натягнута сітка. Переконавшись, що вона не застебнута, відсунув і, з силою виштовхнувши з «лійки» воду, перелетів через стінку акваріума, гепнувся на підлогу. Видно, він не забився, бо одразу ж почалапав до людей.

— А він повзає по підлозі не так уже й повільно, — зауважила Людмила Миколаївна.

— У якогось автора мовиться, що восьминоги можуть суходолом подорожувати. Воду вони зберігають «за пазухою» — міцно замикають її в мантійній порожнині на спеціальні «замки». А в швидкості пересування нібито можуть змагатися з людиною, яка іде середніми кроками.

— Ні, — промовив Мудрець, зупиняючись навпроти Людмили Миколаївни і дивлячись їй у вічі.

— Ти спростовуєш ученого? — здивувався Валерій. — Восьминоги не можуть суходолом пересуватися швидко?

— Можуть, — відповів Мудрець, бризкаючи водою з «лійки».

— Отже, вони не можуть довго залишатися на суходолі?

— Не можуть, — ствердив Мудрець.

Валерій раптом надумав запитати про таке, що могло б розвіяти його сумніви:

— Тут поблизу багато таких восьминогів, як ти?

— Ні.

— А де ви ще живете? Є такі місця?

— Так.

— Ти знаєш ці місця?

— Так.

— Ти можеш нас туди провести?

— Так.

— Ти згоден нас туди провести?

— Так.

— Надто він швидко на все згоджується, — здивувалася Людмила Миколаївна.

— Ти любиш людину? — допитувався далі Валерій.

— Так.

— А за що? Тобі здається, що вона схожа на тебе? У неї теж є руки, тільки менші, так?

— Ні.

Відповідь Мудреця збентежила Валерія.

— Ти хочеш сказати, що причина не в руках. А в чому ж?

Восьминіг мовчав.

— В тому, що людина розумна?

— Ні.

— Що «ні»? Ти не вважаєш людину розумною?

— Облиште бідну тварину. Не мучте її головоломками. Вона любить — і цього досить! — втрутилася Людмила Миколаївна.

Валерієві здалося, що у восьминогових очах майнув новий вираз — аж ніяк не схожий на вираз любові та вірності, Кілька невеликих білих плям на спрутовій голові злилися в одну, і вона так заяскрилася, що відвернула Валерієву увагу від очей Мудрецевих.

— Ми не знаємо, який зміст восьминіг вкладає в слово «любить», — сказав Валерій.

— Можливо, зовсім не той, що ми. Зараз перевіримо… Мудрець, ти любиш море?

— О-о-е-е, — протягнув спрут.

— Море, — уточнив Валерій.

— Не знаю.

— Не знаєш, що таке море? Та я ж тобі уже пояснював. Море — це те, що за цими стінами, що оточує нас. Вода, риба, краби… Розумієш? Любиш?..

— Краби…

Щупальці інстинктивно витяглися, ніби поривалися схопити здобич, присоски на них випнулися. По тілу восьминога пробігла темна хвиля.

— Краби… Люблю… Вода… Люблю…

— Отже, любиш море?

— Не знаю, — повторив восьминіг і втягнув голову в тіло.

Людмила Миколаївна сплеснула руками, дивуючись із впертості Валерія, і сказала:

— Мудрець, якщо ти будеш виконувати те, що ми тобі скажемо, одержиш багато крабів. Згоден?

— Так.

І знову той самий химерний вираз спалахнув у його очах.

— Ми випустимо тебе в море. Ти пропливеш тричі навколо будинку і повернешся.

— Так.

Валерій подумав: «Вона розумниця. Якщо він справді повернеться, можна буде зробити все, чого не змогли зробити дельфіни. І навіть більше. Але шанси на успіх мізерні. Їх майже немає».

Він почав готувати «вікно» для виходу восьминога. Мудрець пірнув у люк, крізь прозору пластмасу було видно, як він змінював забарвлення, реагуючи на зміну тиску. Як тільки відчинилася остання заслінка, склав щупальці виступами-стабілізаторами назовні і шугнув уперед, одразу розтанувши в пітьмі.

Вони увімкнули прожектори. Промені освітили табунець строкатих рибок, схожих на метеликів. Подібно до казкового однорога пропливла зовсім близько кузовок-риба, було добре видно, як вона по черзі гребла плавцями, ледь ворушила хвостом. Але далі п’яти-семи метрів промені не сягали.

— Чи повернеться він? — вихопилося у Людмили Миколаївни.

Валерій поглянув на її змарніле обличчя й подумав: «Скільки сили їй треба, щоб тримати себе в руках і не думати про трупи дельфінів отут, поряд». Раптом він одсахнувся від стіни. В коло світла, налякавши риб, влетіла темна торпеда, розвернулася й помчала просто на нього. Перед самісіньким ілюмінатором вона загальмувала, і Валерій побачив величезне восьминогове око, що підморгувало йому. Почулося: «Раз!»

«Ось тобі й причина слухової галюцинації. Адже це я подумки відзначив, що Мудрець зробив перше коло, а здалося, ніби він вимовив це слово. Галюцинація була така яскрава, що я міг би легко помилитися, якби мікрофони не були вимкнуті, якби нас не відділяли від моря звуконепроникні стіни…»